У наш час бути поліглотом — це престижно. Але далеко не кожна людина досконало володіє своєю, рідною мовою. «Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя», — так про державну мову висловився Франсуа Вольтер. Мовне питання постає у багатьох країнах світу, які є щирими патріотами своєї держави, у тому числі і в Україні.  На перший погляд, це дивно, адже єдиною державною мовою давно проголошено українську. Що ж до інших мов, то їм Конституція України гарантує вільний розвиток. Однак проблема функціонування української мови чомусь досі не зникає.

Історично склалося, що українська мова зазнавала постійних утисків і заборон. Варто згадати Валуєвський циркуляр, ціль якого була знищити «малоросійську мову». Емський указ так само передбачав суворі покарання щодо українських діячів-патріотів.  Після усіх страждань, які пережили наші українські співвітчизники, такі як Іван Франко, Тарас Шевченко, Микола Хвильовий та ін., які виборили право нашого народу на власну мову, ми не можемо залишатись байдужими до майбутнього рідної, солов'їної мови. Саме сучасники вирішують її подальшу долю.

На сьогоднішній день бачимо, що відкривається все більше українських шкіл, процвітає вітчизняне книгодрукарство, проводяться численні конкурси знавців рідного слова. Але не варто зупинятися на досягнутому. Для остаточного вирішення мовного питання треба випускати якнайбільше україномовної преси, транслювати фільми з вітчизняним перекладом, розвивати українську естраду тощо. І тоді до рідного слова потягнеться молодь усіх регіонів нашої держави. Українську мову ми частіше будемо чути не лише в теленовинах, але й на вулицях, у транспорті, у школах і вузах.

Щоб мовне питання було остаточно вирішене й не поставало знов, потрібно щоб любов до рідної мови заполонила серця усієї нації, яка повинна бути її носієм.

«Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєм бути залюбленими в неї». (Олесь Гончар).

Корнєєва Лариса