Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. (Панас Мирний)

Мова — запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його права на існування.

Рiдна мова...Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала  в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його память, iсторiя. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття.

Слово надто багато важить в життi. Воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або нещасною. Прикро, коли чуєш, як люди спотворюють нашу мову. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги.

Мова служить нам завжди. Щирими словами ми  підтримуємо друга, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими даємо вiдсiч вороговi.

Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати. І так само, як у кожній людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох.

Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць. Її треба берегти і передавати нащадкам. 

Лихолат Марина