Національно-мовне виховання в родині і школі

Майбутнє України залежить від сучасного осмислення проблем національно-мовного виховання дітей у сім’ї і школі. Антиукраїнська політика державного рівня, яка проводилася впродовж кількох десятків років, змінила свідомість українця, породила комплекс меншовартості, непрестижності. Власне, цим зумовлена русифікація сучасної міської сім’ї.

Зрозуміло, що дитина, яка зростає в українськомовній родині, не лише вчиться берегти пам’ять свого роду, шанувати традиції і історичне минуле свого народу. Вона з малих літ усвідомлює свою належність до української нації, що відповідно впливає на формування її почуття власної гідності. Змінити мову спілкування сучасної сім’ї досить проблематично, а от навчити дітей рідної забутої мови цілком можливо. Це залежить, насамперед, від мовної політики держави, яка повинна націлити всю освітню галузь на відродження української мови. Треба надати матеріальну підтримку вчителеві, і це буде одним з важливих стимулів у його роботі, що відіб*ється через певний час у самосвідомості молодого покоління, якому допомогли повернути не лише національно-мовну свідомість, а й власну гідність.

Міміка і жести під час виступу

Рухи і жестикуляція – не лише природні елементи поводження оратора перед публікою, а і додатковий засіб впливу на аудиторію.

Вигляд оратора, який тривалий час нерухомо стоїть за трибуною, стомлює аудиторію, слухачі починають рухатись на місцях, їх увага послаблюється. Тому досвідчений оратор декілька разів змінює позу, особливо під час тривалої доповіді чи промови. Однак не слід впадати в іншу крайність: якщо оратор увесь час рухається, складається враження, що він не може знайти собі місця.

Діапазон рухів оратора, що виступає за трибуною, звичайно обмежений її розмірами. Виступ без трибуни, коли публіка бачить оратора, вимагає від нього кращих рухливих навичок. Слід надавати перевагу рухам вперед і назад, а не рухам убік. Крок уперед в потрібний момент посилює значимість того чи іншого місця в промові, допомагає зосередити на ньому увагу аудиторії. Роблячи крок назад, оратор ніби дає можливість аудиторії «відпочити», а потім переключає її увагу на інше місце в промові.

Жести і міміка виникають ніби самі по собі, виходячи із змісту промови, її емоційного накалу. Вони нерозривно пов'язані з рухом думок і почуттів оратора. В ораторському мистецтві разом з вказівними і описовими жестами використовуються жести емоційні (стиснутий кулак, витягнута рука, рухи руками і головою).

Отже, жести і міміка, як елементи кінетичної системи спілкування, впливають на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу аудиторії на змісті інформації, що надходить по слуховому каналу, підвищують її емоційність і сприяють її кращому засвоєнню.

Відродження рідної мови та традицій народу

Один із яскравих прикладів зв’язку української культури та народних вірувань є лялька – мотанка. Сучасні діти звикли до гарних пластикових ляльок, які так схожі на людей. Українські діти декілька століть тому гралися зовсім іншими іграшками, які були зроблені із соломи. Ця лялька немає обличчя, вона дуже проста, але має велике значення в традиціях українців. Споконвіку її виготовляли з соломи та залишків тканини. В колиску спочатку клали ляльку-мотанку, а потом дозволялося покласти немовля. За повір’ями, ця іграшка оберігала домівку від зла, відганяла негаразди. Вона є символом народної мудрості, символізує матір.

Вишиванка – це національний український одяг, який є типовим для усіх куточків нашої країни. Типи малюнків на вишитих сорочках – це не просто фантазія майстра. Орнаменти мають певні територіальні особливості, несуть в собі історію нашого народу. На українських вишиванках можуть бути зображені рослини, тварини або абстрактні геометричні малюнки.

Важливою ланкою в ланцюгу народної культури та традицій є відродження села та пропагування сільського способу життя серед населення великих міст. Популярним серед українців стає зелений туризм, завдяки якому широким масам населення стали відомі народні звичаї,  традиції, популярною стала українська їжа та українські види дозвілля.

Сьогодні ми можемо вільно спілкуватися українською мовою, одягати вишиванки, використовувати рушники під час свят та співати пісні українською. Тільки нашою спільною наполегливою працею можна не тільки відродити культуру, а й покращити наше сьогодення. Відродимо наші традиції та культуру разом!

Бабуся...

 Останнім часом часто згадую  свою бабусю … На превеликий жаль, давно не бачилась з нею.

Бабуся в мене дуже працьовита.  Завжди встає з ліжка після третіх півнів і відразу починає працювати – готувати, прибирати, поратись в городі. І при цьому ніколи не жаліється. Бабуся казала, що в її житті не все було так солодко: була і гіркота втрати близьких їй людей, і скрутне матеріальне становище.  Усе необхідне для життя було потрібно заробляти наполегливою працею, з самого дитинства ніщо не підносилося на срібному блюдечку. Та зараз, здавалось би, вона має все необхідне, але всеодно продовжує поратись в городі та вести господарство, давати всьому лад. Навіть на пенсії вона ніколи не б*є байдики. Просто інакше вона вже не може.

Характер у рідненької просто золотий: ми навіть не сварились ніколи. Хоча, вона любить втерти мені маку! Та за це я її і люблю, адже вона завжди допоможе порадою, а, де необхідно, і  прочуханки задати може. Бабусю, дякую за те, що Ви є!