Сьогодні в Україні мовна проблема є однією з найактуальніших. Це виглядає дещо дивно, адже державною мовою єукраїнська. Та це не означає, що носіїв інших мов якимось чином будуть утискати.  Конституція України гарантує вільний розвиток будь-яких мов. Чому ж це питання не лише не зникає, а і набирає обертів?

Наша мова пройшла тернистий шлях, адже має довгуісторіюутисків і заборон (Валуєвський циркуляр, Емський указ). Та попри все вона змогла уціліти і піднятись до рівня державної мови. Звісно, що це сталося в основному завдяки митцям-ентузіастам, яким доля рідної держави була небайдужа. Це і Тарас Шевченко, і Пантелеймон Куліш, і Іван Франко, і Микола Хвильовий, і багато інших діячів. Вони у буквальному розумінні вистраждали, вибороли право нашого народу на власну мову.Так чому ж сьогодні деякі співвітчизники висловлюють невдоволення: мовляв, ну навіщо вивчати українську? Кому вона потрібна?

Відповідь одна — українська мова потрібна всім нам. Не можна жити байдужими до національних святинь невігласами. Не можна забувати про всі ті жертви, які принесли на вівтар рідного слова справжні герої України — культурні й громадські діячі. Невже мовне питання розділить Україну? Ні! Бачимо, що сьогодні відкривається все більше українських шкіл, процвітає вітчизняне книгодрукарство, проводяться численні конкурси знавців рідного слова, і навіть в областях, де переважна більшість розмовляє російською, люди у разі потреби часто легко переходять на державну мову. Однак не варто зупинятися на досягнутому. Для остаточного вирішення мовної проблеми треба випускати якнайбільше україномовної преси, транслювати фільми з вітчизняним перекладом не тільки по телевізору, а й у кінотеатрах, розвивати українську естраду тощо. І тоді до рідного слова потягнеться молодь усіх регіонів нашої держави, українську мову ми частіше будемо чути не лише в теленовинах, але й на вулицях, у транспорті, у школах і вузах. 

Ганненко Ольга