У кожному провінційному містечку є райони, які віддалені від бурхливого центру, потоку транспорту та масових розваг молоді. Такі райони окрилені  атмосферою затишку, взаєморозуміння, поваги один до одного та мальовничої навколишньої природи. Бабусю Софію, яка мешкала у дев’ятиповерховому будинку, що ховався серед престарілих дубів, знали та поважали усі довкола. Щосереди бабця Софія влаштовувала у своїй невеличкій, але добре облаштованій квартирці зустрічі. Вона розповідала гостям захоплюючі історії, обговорювала останні новини, але найбільше Софії подобалось давати мудрі поради та допомагати при нагоді. До бабусі зверталися люди будь-якого віку, кожен зі своєю бідою.

Софія ніколи не відмовляла у допомозі, завжди уважно вислуховувала гостя до кінця і лише тоді, давала свої рекомендації. Молодим матусям бабуся розповідала тонкощі виховання немовлят, дівчатам відкривала секрети, що знадобляться у пошуках коханого, а маленьких відвідувачів Софія пригощала солодощами зі склянкою свіжого молока. Сердешна жінка співчувала негараздам та щиро раділа, коли справа закінчилась успіхом.

Одного дня у гості до бабусі завітала дівчинка Христя, що зростала у заможній родині. Дівчина була дуже самотньою, бо батьки щодня займалися побудовою професійної кар’єри. Христя розповіла бабусі про свою мрію стати доброю і допомагати людям. Софія лише посміхнулася у відповідь і дістала з шафи невелику дерев’яну скриню. Софія наказала дівчині кожну свою добру справу фіксувати і кидати у скриню до тих пір, поки вона не буде заповненою. Радісна дівчина прийняла цю умову з охотою та натхненням.

Щодня Христина переводила через дорогу десятки бабусь, допомагала вчительці готуватися до уроку, розважала школярів на перерві, підгодовувала місцевих тварин, які мешкали на шкільному подвір’ї.  Через тиждень скриня вже була наповнена, тому Христина вирішила відзвітуватися бабусі. Софія знову лише посміхнулася і повернула скриню назад у шафу. Дівчина нічого не зрозуміла, але вона знала, що тепер нарешті вона добра. З тих пір минуло вже два тижні, а Христинине  життя не змінилося, вона знову почала ображати тварин, дражнити дітлахів, сваритися з батьками. Отже, порада бабусі не подіяла, дівчинка не змогла змінитися?

Життя Миколи наповнилося сенсом, лікар обіцяв, що операцію буде здійснено, бо єдине, що варто було зробити знайти людину, яка матиме таку ж групу крові як у хлопця. Микола спостерігав у вікно і його погляд зацікавила самотня дівчинка. Вона сиділа у сквері біля лікарні і плакала. Швидкими рухами хлопець одягнув теплий светр і вийшов на вулицю. Дівчину звали Христиною. Між підлітками одразу зав’язалась цікава бесіда, вони провели разом декілька годин. Наступного дня Христина знову завітала у лікарню, щоб відвідати хлопця, але заплакана мати розповіла дівчині, яке горе «мешкає» у їх родині, які страждання щодня зносить Миколка. Не задумуючись дівчина погодилася стати донором крові для хлопця.

Через п’ять років Христина стала успішним лікарем, вона врятувала багато життів та змогла збудувати  власне домашнє вогнище. Вона більше не думала, як саме стати доброю, бо робила гарні вчинки не задумуючись. Якось опинившись у рідному місті Христина завітала у  гості до бабусі Софії.  Бабуся радісно прийняла дівчину і пригостила смачним чаєм. Трохи погомонівши про життя Софія дістала з шафи стару скриню. Христина була вражена, бо нарешті зрозуміла урок старої пані. Доброта у кожної людини мешкає у серці. І важливо випромінювати її не лише, коли тобі цього хочеться, а й тоді, коли цього потребують інші. Доброті не можна навчитися, її магічні промені можливо лише відчути. Зазвичай реалізувати доброту вдається лише завдяки іншим людям, бо їх біль, нужденність надихають нас на звершення. Ми радіємо, коли приносимо користь, коли стаємо у нагоді, коли стаємо останньою надією для тих, хто у нас вірить. Добрі вчинки не карбуються у власній пам’яті, не фіксуються у записниках, про них не нагадують і не кричать при зустрічі, вони мешкають у серцях тих людей заради яких вони були здійснені.