Де живе жорстокість? (Фещенко Марія)
Будемо відверті, дуже часто ми ображаємо наших батьків грубим словом, яке вилітає випадково з наших вуст, відмовою спілкуватися про особисте. Сучасне покоління не сприймає культ батьків за авторитет, не шанує порад, які дають нам рідні. Ми намагаємося наслідувати поведінку зірок, вести аморальний спосіб життя та не звертати увагу на батьків. Наші мами готові пожертвувати власними інтересами та бажанням заради своїх «невдячних» діточок, а вони зневажають та обманюють їх на кожному кроці.
Український поет доби модернізму Микола Вороний ще у ті часи зацікавився проблемою жорстокості дітей до своїх батьків. У вірші «Легенда» він яскраво ілюструє цю ситуацію: «І стався опівночі лютий злочин:/Мов кат, витяг серце матері син…». Дійсно, відомо безліч випадків, де діти своїми ганебними вчинками та поведінкою морально вбивають своїх батьків. Дітлахи починають вживати наркотики, а батьки мусять переживати за їх подальшу долю, боротися з наслідками хвороби. Підлітки скоюють злочин, а мати чи батько повинні відповідати за його випадкові дії у стані алкогольного сп’яніння.
Навіщо молоді особи починають виховувати своїх найрідніших; говорити та висловлювати своє незадоволення, що їх батьки не мільйонери і не політики?
Любіть своїх батьків, дослухайтеся до їхніх слів, будьте ласкаві з ними. Намагайтеся зрозуміти кожного з членів вашої родини і щодня виділяти час для душевного спілкування з ними.
Які чудові слова: «Любіть своїх батьків, дослухайтеся до їхніх слів...». Як часто ми жорстоко чинимо по відношенню до найрідніших, не задумуючись про наслідки.
Чи хотіли б ми, щоб наші діти поводились так із нами? Думаю, ні.
Марія змогла зачепити важливі проблеми у своєму творі — по-перше, проблема батьків і дітей, а по-друге, жорстокості до рідних. Ці теми будуть актуальні зважди. Чудові думки, Маріє!
Прочитавши твір Марії відразу ж подумала про нещодавно прочитаний витвір відомого французького реаліста О.де Бальзака «Батько Горіо». Скільки б він не вкладав сил, терпіння та любові у своїх дочок, нажаль, вони не змогли відповісти батькові тим самим. Чого варті старання батьків? Вони готові на все, якби ж тільки їхня дитина була в теплі та добрі. Спостерігаючи за відношенням дітей до своїх батьків я пообіцяла мамі, що ніколи її не покину та завжди буду підтримувати у тяжкі хвилини буденності. Не знаю чи задумається кожеш з нас над написаними словами, але я вже впевнена, що зробила правильний вибір та бажаю вам того ж.
Анастасія Харченко
Ця тема, як на мене, є популярною у всі часи.
Я повністю погоджуюсь із думкою Марії та всіх попередніх коментаторів. Батьків треба любити та шанувати. Ми маємо бути для них гордістю та опорою! Як би це банально не звучало, але без них не було б і нас, без їхньої допомоги ми б не стали тим, ким ми є зараз.
Жорстоко поводитись із батьками — це гірше, що може бути у людині, як на мене.
(Лихолат Марина)
Проблема " батьків і дітей " актуальна в усі часи, тому що це глибоко моральна проблема.
Батьки… Люди, що дали нам життя, виховання, дах, їжу. Люди, які подарували нам своє життя, які свої роки віддали нашим капризам, примхам. Багато хто з нас не цінують цього, можуть підняти голос, сказати щось, що ранить. Батьки… Святі люди… Ми їм зобов'язані всім! Своїм існуванням, своїми можливостями. Вони не спали ночами заради нас, вони працювали для нас, не покладаючи рук, вони лаяли нас і після, сидячи поруч, плакали через те, що змогли на нас підняти голос.
Батьки… Два найрідніших чоловічка, дві світлі душі – Тато і Мама. Багато чого вони пережили заради нас, всупереч усьому прагнули до кращого життя, щоб ми не відчували необхідності ні в чому, щоб ми були ситі, одягнені, мали освіту, статус у суспільстві. Вони робили все це заради нас. А чи цінуємо ми це? Дякуємо ми їх за все, що вони пройшли заради нас?
Дехто вважає, що вони не зобов'язані своїм батькам: «ми ж не просили їх народжувати нас». Іноді я чую від людей, як вони ображаються на якийсь вчинок батьків. Чи маємо ми право так говорити? Ні! Щоб не сталося, вони найдорожчі люди, які поганого ніколи нам не побажають. Ми ображаємося на них через щось, говоримо, що вони не розуміють нас. А може вони не розуміють нас лише тому, що знають більше нас, випробували в житті більше і не хочуть, щоб ми оступилися. Батьки лише оберігають нас, тільки ми цього часто не цінуємо, ображаємося, роблячи їм боляче. Прийде час, і ми їх зрозуміємо, згадаємо наші вчинки і їх реакцію. Зрозуміємо, чому вони нас лаяли, а не схвалювали.
Ми часто нехтуємо словами батьків, вважаємо, що вони просто не знають, а не знаємо ми, не розуміємо ми. І в якийсь момент життя ми все-таки зрозуміємо їх, переконуємося, що вони були праві. Головне – зрозуміти це вчасно і встигнути попросити вибачення, встигнути сказати цим людям, що любиш їх. Це буде для батьків найбільша винагорода – почути, як сильно дитина любить їх і цінує, побачити, що все, що вони робили, не безглуздо, що вони прожили життя не даремно. Батьки – мудрі люди, які завжди навчать нас розуму. А сенс їхнього життя – ми!
Дякую, Маріє, за такий змістовний і повчальний твір!
Агневщикова Ліана