Мова- це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості. (Іван Огієнко)

Ми – українці. Живемо у вільній і незалежній державі – Україні. Розмовляємо рідною державною українською мовою. Нині вона прекрасна і самодостатня, проте не злічити тих тортур, знущань, яких зазнала українська мова за багато століть свого існування. Інша не витримала б такого тиску, загинула б, а українська мова живе. Сьогодні вона стала державною, звучить у світі, її слухають інші народи.

Українська мова – велике багатство, яке треба усім нам берегти і примножувати. Як говорив В.Сухомлинський: „Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодівайте цим різцем так, щоб з-під ваших рук виходила тільки краса!”

У великих письменників треба вчитися дбайливого ставлення до мовних скарбів народу, вчитися майстерного володіння мовою. І, звичайно, найбільше вчитися у Тараса Шевченка – найгеніяльнішого українського поета, найбільшого володаря таїни слова. Він став основоположником сучасної української літературної мови, її найбільшим Майстром. Геніяльність Тараса Шевченка виявляється у вічності його слова, у незмірних глибинах думки й почуття. Зачарування мовою, її силою знаходимо в безсмертних рядках вірша „Ну щоб, здавалося, слова…” великого Кобзаря:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова то голос — більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!.. 

Покликання письменника – леліяти чисте й цілюще джерело народної мови, шліфувати слово. Справжність таланту визначається ставленням до мовних скарбів. Скільки проникливих віршів про мову написали поети! Скільки поетичних образів про слово… Візьмімо, наприклад, „Слово, моя ти єдиная зброє” хворої фізично, але незламної духовно Лесі Українки.

Мову ревно оберігають мовознавці, невтомні творці словників і граматик. Вони розглядають цей вид діяльності як найважливіше служіння слову. Творча діяльність мовознавця вимагає від нього широкого бачення мовних явищ і культури в цілому, вимагає дару вловлювати ледве помітні зародки нового в мові, вміння дати суспільству цінні поради щодо мовних норм. Індивідуальні смаки повинні переборюватися в ім’я вироблення бездоганних загальнонаціональних норм естетики слова. На цих принципах ґрунтувалася й мусить ґрунтуватися справжня культура мови.

 Усе життя наше пов’язане з мовою. Завжди ми шукаємо найточнішого для думок або почуттів слова. Можливості нашого пізнання безмежні. І невичерпні можливості розвитку мови. Тому постійно потрібно піклуватися про здоров’я нашого слова.

Мово рідна, ти бездонна криниця мудрості народної, невичерпне джерело багатства. Хто приходить до твого джерела, той стає мудрим, багатим, як сама українська земля.

Коваль Марії