Ігор Васильович Кондратюк — український телевізійний ведучий, продюсер, шоумен. Одружений, має трьох дітей.

Аналізуючи його інтерв’ю про відвідання вистави з дочкою, я помітила небагато помилок. Загалом вони стосуються неправильного порядку слів у реченні або неправильного відмінювання слів. Наприклад: «..я вирішив, що треба шукати щось напередодні 8 березня, починати щось робити». Можна перефразувати це речення так: «Напередодні 8 березня я вирішив, що потрібно щось шукати».

Речення «Вона найлегша з точки зору наших взаємовідносин і наших порозумінь» також містить декілька помилок, які можна виправити, перефразувавши його так: «З Полею мені найлегше порузумітись, ніж з іншими дітьми. В нас дуже хороші відносини».       

Також у мові шоумена є декілька русизмів. У реченні «..і не сказати, що у нас була якась драка..» Ігор Васильовичвикористав русизм «драка». Варто було вжити слово бійка або сутичка.  В реченні «Я сьогодні заборонив їй скачувати за гроші ігру» правильно було б сказати «гру».

У мовленні Кондратюка я помитла і просторічне слово«балабол» у значеннімарнословець, марномовець.

 Декілька разів було сказано «тому, шо» замість «тому, що».

Ганненко Ольга

Досить  часто телеведучі порушують елементарні правила вимови звуків, звукосполучень, граматичні та лексичні норми, неправильно наголошують слова, також їм часто бракує ораторської майстерності.

Аналізуючи мовлення української телевидучого, я помітила незначну кількість помилок.

Зокрема,  орфоепічні, які регулюють правильну вимову звуків: «відчіпляться» — заміна [е] на [і], правильно «відчепляться»,  «трошечки» – заміна [і] на [о], правильно «трішки».

Чималою проблемою для мовців є правильне наголошування слів. Це зумовлено елементарним незнанням правил наголошування загальновживаних українських слів, а, можливо, і через те, що попри цілковиту сформованість акцентуаційна норма в українській мові є найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. У відео ми чули слово лю’блю, правильно казати люблю’, шо’ломи (наголос падає на перший склад)- правильно говорити шоло’ми. «Олені-олені»- правильно ставити наголос на звук [о].

Лексичні норми української мови також не є досконало нормованими. Найчастіше це зумовлено впливом інших мов, зокрема російської, також зустрічається калька: «Тату, я роблю всё, шо вона хоче», правильний варіант «Тату, я роблю’ все, що вона хоче», «мужчина» — «чоловік».

Наявне «шокання»: « шо то моя дитина», «тому шо», «шо любить Миросю». Можна було сказати так: «що то моя дитина», «тому що», «що любить Миросю».

Із граматичними нормами теж не все ідеально, адже далеко не всі правильно вживають граматичні форми слів, усталено будують словосполученя, речення. Сергій Притула помилився  під час утворення відмінків, зокрема орудного: «З «Тіками» вже давно пов’язує далека дружба», правильно « з «Тік» мене давно вже пов’язує далека дружба».

Усне мовлення – це мовлення спонтанне, тому ми не маємо право  засуджувати людину.

Корженівська Дарина

Ігоря Кондратюка знають всі, хто дивиться телевізор та хоч раз був у неділю вранці на Майдані Незалежності. Це український телевізійний ведучий, продюсер, шоумен.

  У своєму житті Ігор зазвичай послуговується українською мовою, розмовляє нею у різноманітних телепередачах, шоу, конкурсах тощо. Майже завжди він розмовляє грамотно, змістовно, цікаво і логічно. Однак, як і будь-якій людині, йому властиво помилятися.

            В інтерв’ю з Катериною Осадчею  Ігор тримається невимушено, спокійно, намагається чітко і конкретно відповідати на поставлені питання. Але у вимові можна помітити деякі огріхи. Одна з перших і часто вживаних його помилок – використання сленгової лексики, наприклад: «він сачконув», «може ми відгребемо», «навчалися круто мої пацани, але потім якось здулися». Також помітне використання російських слів, наприклад: «вона починає псіховать», «да» замість «так», «короче», «тоже».

            Неправильно наголошує Ігор Кондратюк деякі слова, як-от «ми кумИ» замість «ми кУми».

 Як бачимо, навіть такій публічній  людині, як Ігор Кондратюк, яка заробляє своїм мовленням гроші, властиво робити помилки у вимові. Але не буває людей-ідеалів, всім нам варто прагнути до самовдосконалення.

Усім давно відомо, що телеканал «СТБ» користується власним експериментальним правописом. Часом з уст ведучих новин ми чуємо такі «мовні перли», що іноді не знаєш, чи то вони так жартують, чи то ти давно «відстав» від життя.

Літературний редактор каналу «СТБ» Віктор Кабак стверджує, що у «Вікнах» використовують Скрипниківський правопис, а найбільше — слова періоду «32-33-го років, коли українській мові було завдано найбільшої шкоди». До того ж, мовна політика каналу налаштована на те, щоб було не так як у Росії: «А чому ми повинні переінакшуватись за Росією?» Саме тому дуже часто ми чуємо слова «Европа», «европейський», «евро». Хоча, для прикладу, у словнику Грінченка і сучасному правописі є лише форма "Європа", "європейський". 

Ще однією новинкою особисто для мене стали стиль дизайну «гай-тек» та авто марки «Гамер». Не ризикну стверджувати, що такий переклад із англійської не є виправданим, але слух ріже аж надто. 

Кожен має право на власну думку, і мовлення «СТБ», як бачимо, існує доволі успішно, але варто пам'ятати, що виділятись треба теж із розумом

Резнік Тетяна

          Щороку Україна втрачає сотні тисяч своїх дітей: не лише тих, хто прожив свій вік, хто живе десь на чужині, але й тих, які, зародившись, так і не прийшли на цей світ.

           Аборт… Під цим нейтральним, здавалося б, словом, ховається дійсна людська трагедія, злочин, простіше говорячи, убивство. Так, саме вбивство, замах на життя маленького, ні в чому не винного чоловічка.

Щорічно, за статистикою, від небажаної дитини позбавляються 200 тисяч українок. І це тільки офіційні дані. У групі ризику – підлітки. Медики кажуть, що останні кілька років кількість абортів серед неповнолітніх дівчаток не зменшується.

Проте, кожна з нас рано чи пізно може зіткнутися з проблемою такого вибору. У радянські часи вже був заборонний досвід. У 1936 році в СРСР ввели заборону на аборти, але в 1955 році його довелося скасувати. Багатодітні жінки не хотіли народжувати знову, тому що їм не було за що утримувати вже тих, що були дітей. Вони готові були піти на що завгодно, лише б їм зробили аборт.

Їм не залишалося нічого, крім як переривати вагітність народними способами або вдаватися до послуг непрофесіоналів.

За статистикою сьогодні 8-10 відсотків абортів, зроблених в сучасних медичних клініках, тягнуть за собою тяжкі наслідки, аж до безпліддя. Уявляєте, що було в далекому 1936 році? Таким чином, заборонні заходи не тільки не підвищили народжуваність, але в довгостроковому періоді її навіть знизили, багато жінок так і не змогли народити згодом.

Рішення народити дитину має бути усвідомленим, малюк повинен бути бажаним, а не народженим через не порушення заборон. Інакше така заборона лише збільшить кількість дітей в інтернатах, дитячих будинках та на вулицях.

Набагато більшим ефектом підвищення народжуваності стала б робота держави, пов'язана з розробкою і популяризацією протизаплідних засобів. На перший погляд, це звучить парадоксально. Але, якщо жінка не хоче народжувати, вона зробить аборт за будь-яку ціну. Як це позначиться на її здоров'ї? До 8% випадків безпліддя і невиношуваність наступної вагітності пов'язують з попередніми абортами. Виходить, що якщо жінка користується протизаплідними засобами, то у неї більше шансів народити здорову та бажану дитину надалі.

Крім того постає питання, що було б якби, ці небажані діти народилися? Навіть для вже народжених малюків не вистачає місць у садках, поліклініках, часто мами змушені виходити на роботу раніше за встановлений термін через низький розмір допомоги і страху «втратити місце».

Але… якими б не були спроби виправдати цей учинок: матеріальне становище, що так склались обставини і т.д., вони не знімають відповідальність за дітовбивство. Адже кожна людина, якщо вона була зачата, має право на народження, розвиток і життя, наприкінці-кінців. 

Більшість людей не усвідомлює, що з моменту зачаття дитина отримує найдорогоцінніший дар – безсмертну душу, і лише Бог є володарем життя і смерті.

Згідно християнського вчення свідомо вчинений аборт є вбивством людини, порушенням однієї з десяти заповідей – «Не вбивай!» і є важким гріхом.

Аборт це не тільки, як я зауважила вище – людська трагедія, гріх, злочин, убивство, аборт в першу чергу  є раною душі, оскільки батьки учинили смерть своїм дітям. Рани можуть зарубцюватися, але повністю ніколи не щезнуть.
 

                                                                                     Агневщикова Ліана 

Резнік Т.

На світі існує багато визначень доброти і жорстокості. Убільшості випадків люди розділяють ці два поняття. Адже ще з дитинства, коли нам малечі батьки читали казки перед сном, нас повчали, що доброта це гарна риса людини, а жорстокість — погана. Кожен з нас певно хотів би бути більш добрим, чуйним і уважним ніж жорстоким і злим. Але доброта не може жити  без жорстокості. Якщо не було б зла не було б й доброти.

Ми — люди. У наших вчинках і живе доброта і жорстокість. Допомогти бабусі перейти через дорогу, нагодувати голодного песика бутербродом і допомогти вимити посуд після обіду — ось у чому полягає доброта, у звичних для нас вчинках. Або забити на все це, пнути голодну тварину і посваритися з батьками через посуд — також вияв, але жорстокості. На мою думку доброта і жорстокість це одне ціле. Вони неначе лакмусові папірці одне для одного. Вони протилежні, але саме завдяки ним у нас є уявлення про добро і зло, правду і брехнюю, милість і жадібність. Якби ми самі не були жорстокими хіба ж ми могли бачити жорстокість у світі? І якщо не були добрими змогли б відрізнити добрі вчинки? Саме тому доброта і жорстокість живуть у нашому світі, у наших вчинках, у нас самих. І саме ми обираємо який із них для нас найбільш привабливий.

Є одна старенька історія про те як маленький синочок спитав у тата, доброта і жорстокість: хто з них перемагає? І тоді батько відповів йому, що у кожній людині є два вовки. Один символізує зло, жорстокість, ненависть, егоїзм, брехню. А інший доброту,  кохання, гармонію,  правду, щиристь і відданість. І вони постійно б'ються одне з одним. А перемагає з них той кого людина годує.

Ткачук Марія

Доброта та жорстокість-два поняття, які не можуть існувати один без одного. Вони обидва живуть у нашому світі, свотрюючи певну гармонію. Адже, якщо б не існувало жорстокості, ми б не розуміли, що таке добро.

Тисячоліттями люди сперечаються про те, чи потрібна доброта чи ні, гідна пошани чи смішна. Суперечки точаться, а люди страждають від того, що доброти в їхньому житті не вистачає. Якщо озирнутися навколо, придивитися, можна побачити недружніх, байдужих по відношенню один до одного, злих людей. Заходячи в автобус, неодноразово можно побачити, що ніхто не поступаеться місцем ні літнім людям, ні жінкам, які стоять з важкими пакунками, а чоловіки, як мені здається, одразу починають уважніше читати ранкову газету або на них раптово нападає сон і вони не можуть з ним боротися. Переходиш через дорогу — всі біжать, штовхаються, ніхто не посміхнеться. Куди ж поділася доброта? І хочеться крикнути: «Поверніть, будь ласка, людям доброту!»

Доброта-не людина, і знайти її, як мені здається, не так-то просто. А де ж живе добро?

Якщо спитати у дослідників, то вони мають експерементально доведену відповідь.Дoброта — як людське бажaння дoпомогти, поспівчувати, зробити щось для нужденного, виступила в якості предмета дослідження в одному експерименті. У ході цього дослідження, вчені задалися метою дізнатися, в якій країні живуть найдобріші та найчуйніші люди, здатні на добрі вчинки. У полі зору фахівців потрапляв будь-який добрий вчинок, від пожертви на благодійність, до походу в магазин за продуктами для немічної сусідки.

За результатами спостереження, було виявлено 5 лідерів за кількістю добрих людей, на душу населення — це США, Ірландія, Великобританія, Австралія і Нова Зеландія. Найменшим відсотком добряків відзначилася Греція, там готові допомогти чимось нужденному лише 13% населення. А в таких країнах, як Угорщина, Португалія, Туреччина та Естонія, лише кожен четвертий, що перебуває в державі, може проявити доброту і співчуття.

На мою думку, доброта живе на вулиці, на навчанні, в магазині, в парку - всюди можна бути добрим. Значить, вона не існує у конкретному місці на планеті Земля, а живе у вчинках людей, там, де люблять один одного, де потрібна допомога, де розуміють інших, де піклуються про близьких, де рятують друзів від біди, де не сваряться, посміхаються, де допомагають, де співчувають. Всі злочини, війни, погані вчинки здійснюються там, де немає добра, а де живе зло і жорстокість. І якщо люди будуть добрішими один до одного, то і злочинів, і зла стане менше.

Не лінуйтесь робити добра,
Лише зла не бажайте нікому.
Бо воно, як велика гора,
Стане вам на шляхові земному.
І заступить навколишній світ.
Зробить серце жорстоким, холодним.
Ви з любов’ю живіть з юних літ,
Будьте чуйним, веселим і добрим.

Жорстокість, на жаль, завжди супроводжувала доброту. Вона також живе у вчинках людей, а зароджується у серці.  Поняття жорстокості нероздільне від понять мораль та моральність, так як у світі тварин цілеспрямованої, усвідомленої жорстокості немає. Жорстокість зазвичай несе в собі поняття верховенства над покірливою чи слабшою силою.

Жорстокість по відношенню до тварини — проблема набагато серйозніша, ніж може здатися на перший погляд. Недобре ставлення до людей можна зрозуміти, так як люди можуть і заслуговувати певної реакції на свою поведінку. Хоча і тут питання досить складне — жорстокість породжує жорстокість. Але люди — це мислячі, свідомі істоти, які в силах пригнічувати і викорінювати в собі все погане і розвивати найкраще. Від тварин чекати чогось подібного не доводиться. Але вони, як представники природи, спочатку не мають ніяких злих задумів, вони — безпосередній прояв прекрасного в цьому світі. 

«Все недобре в серці людини мало б, здається, зникнути в дотику з природою — цим безпосереднім вираженням краси і добра». Л. Толстой

Здавалося б, навіщо говорити про ставлення до тварин, якщо і до людей ставлення не краще. Є діти, які раді познущатися над однокласниками, посміятися над чужими хворобами, є люди, які отримують задоволення від приниження інших, від чужого болю. Про яких тварин може йти мова, якщо існують такі проблеми, як расизм, фашизм і навіть загальна байдужність? Але, можливо, якраз і ставлення до тварин є ще одним моментом у становленні особистості, який призводить до подальших гірших наслідків, пов'язаних з відношенням до людей.

На мою думку, жорстокість не народжується з порожнього місця. Людина народжується як чистий аркуш. Протягом життя вона формується і насичується як негативними, так і позитивними якостями, поглядами, рисами в залежності від того, в якому суспільному середовищі перебувала, який життєвий досвід отримувала. І таких людей не мало. Можливо, вони і виношують у своєму серці доброту, але, боючись показати себе як слабку людину, починають виплескувати з себе жортокість. Так-так, «як слабку людину», тому що, нажаль, більшість людей користується добрими вчинками, милосердям інших.  Одразу згадується одна суперечлива, але правдива думка: "Жорстокість — це риса характеру добрих людей, вона виникає тоді, коли об твою доброту починають витирати ноги".

Отже, приймаючи життя таким, яке воно є, і з жорстокістю і з добротою, потрібно завжди залишатись людяним, викорінювати з себе та своїх близьких схильності до злодіяння. Добро починається з тебе!

Жорстокість живе у соціумі

   Говорять, що жорстокими нас робить життя. Наше суспільство породжує жорстокість, породжує умови, в яких сучасні діти змалечку сприймають безжальну поведінку як щось звичне. Нині діти, переглядаючи сцени насилля зовсім не лякаються і не відмовляються від перегляду. Вони навпаки з цікавістю споглядають на сцени насилля, іноді істерично сміючись. Коли людина щодня бачить сцени насилля в розважальних та інформаційних програмах, то поступово стає нечутливою до чужих страждань. Саме суспільство через інтернет і телебачення, через сучасні моральні цінності виховує із дітей безжальні машини для існування. Навіщо цьому світові добро? Навіщо жалість чи співчуття? Коли є безжальна машина, яка не зупиниться ні перед чим на шляху до своєї мети. І ми ще дивуємося з того, як людина може жорстоко ставитися до почуттів інших людей, не враховувати їхніх інтересів. Все просто: ще з дитинства ніхто не акцентував увагу на цьому. Ніхто не  говорив, що потрібно думати не тільки про себе але й про інших.

      Жорстокість часто впливає негативно на психіку людей і підштовхує їх до жорстокості. Ноемі Діас Маррокін, яка викладає в одному з мексиканських університетів, про це сказала: «Люди вчаться насильства, воно є частиною нашої культури… Ми стаємо агресивними, коли оточення толерує насилля і заохочує до цього». Жертва може сама стати насильником, поводячись з іншими так само, як поводились із нею.

    Чимало тих, хто зловживає алкоголем або наркотиками, є агресивними. Інших штовхає до насилля невдоволеність урядом, який не дбає про їхні потреби. Деякі вдаються навіть до крайнощів — аби звернути на себе увагу, вони жорстоко поводяться та організовують теракти, від чого страждають невинні люди.

     У цей непростий час, коли на несформовану свідомість навалюється безліч шкідливих впливів, родинам не можна забувати про прилучення дітей до моральних цінностей та духовності. Це дуже благотворно впливає на юні почуття, викликає світлі душевні порухи.

Коваль Марії

 Доброта живе у вчинках

           Ви, напевне, помітили, що інколи вистачає єдиного слова щоб зробити людині приємність, допомогти, втішити, звеселити. Недарма кажуть: «Від теплого слова і лід розмерзає». Проте як же ті люди, ті маленькі особистості,  які не  можуть зарадити добрим  словом? Такі люди найчастіше добрі, але досить часто зовсім безпорадні в оточуючому їх жорстокому світі. Та не зважаючи на ці обставини, вони постійно намагаються хоч трішечки змінити і розкрасити своє сіре життя, зробити його кращим та більш радісним. Вони творять добрі справи… Іноді невеличкі, іноді такі, які здатні врятувати життя. Проте роблять вони ці добрі справи не тому що так треба, не для того аби самоутвердитися в соціумі і показати себе з кращого, «доброго» боку. Вони творять добро тому, що воно зігріває душу і допомагає відчувати себе живим. Такі маленькі люди є фундаментом цього суспільсва.

            Великою повагою до такої маленької людини відзначається і чудова поема О. Генрі «Останній листок». По сюжету новели Джонсі тяжко захворює і спостерігаючи світ через вікно, вона вирішує, що помре, коли за вікном відлетить останній листок плюща. На вулиці осінь, і листя на плющі стає все менше і менше, тому все менше і менше часу залишається у дівчини до кінця її життя. Подруга хворої розповідає старому художнику про те, що загадала Джонсі і своєю розповіддю примушує його замислитися над тим, як же допомогти дівчині.Коли на плющі залишався останній листок, хвора Джонсі вже не сподівалася на своє одужання, і наступного ранку прокинувшись, не думала, що листок буде ще на місці. Але він залишався там навіть незважаючи на погану погоду, вітер та дощ, і дівчина вирішила, що це добрий знак і швидко пішла на одужання.

            Лише після того, коли молода художниця майже одужала, вона дізналася, що єдиний листок на плющі – це остання робота старого Бермана, який усе своє життя мріяв написати шедевр. Таким шедевром і став останній листок плюща, малюючи який у непогоду, старий художник застудився і вже через два дні помер.

              Я вважаю, що вчинок старого Бермана – це приклад надзвичайної доброти, на яку здатні лише звичайні люди, яких багато серед нас і яких ми навіть не помічаємо у нашому метушливому повсякденному житті. Така доброта набагато важливіша, ніж окремі героїчні вчинки. І невеличкий листок плюща – це справжній шедевр, та шедевр не в художньому розумінні, а в життєвому, бо в нього була вкладена любов людини з великою душею, любов до іншого, надзвичайне бажання людяності і добра. В образі Бермана О. Генрі показав героя з доброю душею і змусив нас пильно придивлятися до кожної людини та вчитися бути гуманним, відноситися з добротою до всього, що нас оточує.

Коваль Марії

  Одного разу до серця потрапили одразу двоє мешканців: Доброта і Жорстокість. У серці була лише одна кімната, але немаленька. Дівчинка з сірими очима, яку звали Жорстокістю, перша зайшла, озирнулася і запитала у своєї сусідки:

  – Як тобі? Мені подобається, я одразу вирішила, що нам вистачить місця, ліва частина кімнати буде моєю, а права – твоєю.

   Доброта подивилася своїми великими блакитними очима, і посміхаючись відповіла:

  – Нехай так і буде.

   Серце, в яке вони потрапили було чистеньке, світленьке, але навкруги був безлад. Тому кожна почала прибирати свою частину. Доброта знайшла у своїй частині вірші, з яких було зрозуміло, що це серце належить дівчині, тому вона так і сказала:

   –Ти знаєш, що ми потрапили до дівочого чистого серденька?

   –Знаю, – відповіла Жорстокість, – я теж знайшла деякі речі, що вказують на це.

    Пройшло декілька тижнів, куточки дівчат були прибрані, але в кожної був свій смак. У Жорстокості був майже ідеальний порядок, завішані вікна, але навкруги були запалені свічки з приємним запахом. У Доброти був творчий безлад, але всі вікна були відкриті, і її частина була то тепленькою, то не холодною і не теплою, натомість у Жорстокості завжди був або холод, або занадто спекотно. Дівчатка біль-менш непогано здружилися між собою, і навіть допомагали одна одній та зазвичай проблемні питання обговорювали разом.

  Так трапилося і цього разу. Перед ними постала важка проблема, те серденько, де вони оселились, починало іноді нестерпно боліти, від того що дівчина перейшла у нову школу і там стала ізгоєм, над нею насміхалися однокласники, її сварили вчителі, а батьки не звертали на це уваги.

   – Та це все нічого, – почала невпевнено розмову Доброта, – вона сильна дівчинка, вона зможе налагодити стосунки, я ж її допомагаю...

    – Ні, – перебила її Жорстокість, – це вже не в перший раз, я більше не буду стримуватись, я не дозволю щоб з нею так поводились! Чи ти вважаєш нормальним, те що трапилось сьогодні? Чи це нормально знущатися з дівчини, яка ні в чому невинна...

Після паузи Жорстокість продовжила: – Спочатку я на це не звертала уваги, але після того, що вони зробили сьогодні з нею, я не дозволю тобі давати їй поради. Подивись що ти накоїла! Я не втручалась до твоїх справ, але якщо Ніка (так звали дівчинку, в серденько якої вони потрапили) і далі буде до всіх така добра, її ніколи не залишать ці дурепи! От ти бачила, як обливаються стіни мого куточка сльозами? Бачила! І це тільки початок.

    – І що ж ти збираєшся робити, мила? – запитала стомлена Доброта. – Невже ти дозволиш їй влізти в цю «бійку».

   – Саме так я і зроблю! Я більше не дозволю щоб з неї знущалися, а вона лише робила їм добро та мовчала. Я зроблю так, щоб її помітили усі. І більше ніхто не зміг її ображати. Вона сама почне це робити. І тепер ти не лізь у мої справи!

    Жорстокість взялась за справу, яку почала Доброта: Ніка була з простої сім'ї, але вона дуже полюбляла писати вірші, і от саме з цього і почали сміятися з неї у новій школі, її не розуміли. Спочатку діти просто сміялися з неї, потім почали робити маленькі капості, але Ніка нічого їм не робила і не казала, а лише мовчала, це дратувало інших, і вони почали переходити межу...

    І от через декілька місяців Ніку ніхто вже не чіпав, до неї ставились нібито з повагою, але насправді її просто почали боятися, тому й стали поважати.

  А на питання Доброти «що ж такого зробила Жорстокість з дівчиною?», Жорстокість не відповідала, лише казала:

    – Подивись, тепер у моєму кутку все добре, і дівчину ніхто не чіпає, бачиш яка я молодець.

   Але Доброта плакала.

  – Чому ти плачеш?

 –Невже ти не бачиш, ти зробила її такою самою як і тих дітей, невже не бачиш як вона змінилася? Тепер знущається вона...

  Жорстокість не могла вимовити ні слова – вона знепритомніла. Доброта не знала що їй робити, адже ще трохи й Жорстокість помре, але одного разу вночі Жорстокість прокинулась і тихим голосом покликала Доброту:

   – Доброта, пробач мені, я лише хотіла їй допомогти, я й гадки не мала, що зробила з дівчини...

 – Не засмучуйся, мила – промовила Доброта, пригорнувши Жорстокість до себе, – ти робила те, що вмієш… Відпочивай.

  Доброта затушила всі свічки, зачинила вікна, щоб ні що не турбувало сон Жорстокості.

   Наступного вечора Доброта збудила Жорстокість, яка стала ще слабшою.

   – Жорстокість, я знаю як нам врятувати тебе. І також я знаю, що ні ти, ні я поодинці нічого не зробимо, бо ми не розуміємо де межа, якої потрібно дотримуватися, адже я пропоную тобі з'єднатися зі мною.

    –Як же ти це зробиш? – втомлено запитала Жорстокість.

    – Я не хотіла тобі говорити, але як наслідок твоїх дій – ось це… ,– Доброта скинула свій плащ і Жорстокість побачила, що лишилась лише половина Доброти, а інша згоріла.

   – Не запитуй як це сталося, і чому я нічого тобі не казала. Але від тебе також лишилася лише половина. То йди до мене, – промовила Доброта простягаючи руки до Жорстокості.

   Жорстокість обійняла Доброту і вмить зникли обидві, але з'явилася нова ціла істота, яка вміщувала в собі Жорстокість і Доброту, і це був символ їхньої єдності й неможливості існування Доброти без Жорстокості. Тому що добро саме по собі буває непомітне або стає чимось звичайним, і не можливо зрозуміти що таке Доброта без Жорстокості.

(Заболотна Інна)