У невеличкому королівстві Хмар жили собі Доброта та Жорстокість. Доброта  завжди була доброю і привітною, її обличчя сяяло радістю. З самого малечку мати навчала дівчинку робити якомога більше добрих справ. « Дитино моя, — казала мама, — не забувай те, чому я тебе навчала. Нехай у твоєму серці завжди живе добро».

Натомість Жорстокість була повною протилежністю. Вона не любила працювати і дарувати людям щастя,  але завжди встигала приносити в цей світ багато суму, страждань і жорстокості.

Дівчатка час від часу спілкувалися між собою, але це складно було назвати дружбою. Доброта завжди вибачала витівки Жорстокості…..

І ось одного разу дівчата сиділи на хмаринці і спостерігала за світом. На вустах Доброти лунала усмішка. « Так, сьогодні я попрацювала добре,» – промовила пошепки дівчинка.

— Чому ти завжди така весела? – запитала Жорстокість у дівчинки.

— Коли робиш добро, воно завжди повертається до тебе у вигляді позитивної енергії, тому я ніколи не стомлююся і завжди маю гарний настрій. Ти також можеш допомагати людям, роблячи добрі справи.

— А, що можна спробувати – подумала дівчинка. В мене є ідея давай сьогодні ти будеш робити мою роботу, а я – твою.

— Я навіть не знаю, я ніколи не робила лиха.

— Не переймайся, ось тобі інструкція де все детально написано.

— Що може трапитись за один день? – подумала Доброта. Гаразд, домовилися.

Дівчатка розійшлись по світу. Жорстокість зробивши одну добру справу втомилася. Їй стало це не цікавим і вона продовжувала робити зло. Натомість, Доброта виконувала обіцянку.

Коли дівчатка зустрілися, Доброта дізналася, що Жорстокість не робила добрих справ. Добро почало зникати і через це світ змінився.  

Доброта хотіла все виправити, але в неї нічого не виходило. Злоба переповняла її серце. І тоді  Вона побігла до палацу в чарівну кімнату. Там на верхній полиці Доброта знайшла книгу. Де розповідалося, як повернути добро у світ. Потрібно було пройти через річку до великої печери де лежав магічний камінь, за допомогою  якого у цей світ поверниться добро. Діставши цей камінь вона не знала що з ним робити. Доброта була у відчаї, але потім вона згадала мамині слова: « Доброта завжди поряд, її не потрібно шукати, вона завжди в твоєму серці».

Рівновага була відновлена.  

 Корженівська Дарина

Доброта, як і жорстокість, живуть в кожному з нас. Ці почуття закладаються в людині з початку її народження, формуються завдяки вихованню, оточуючим людям, інформації, яку ми сприймаємо. В дитинстві нам часто говорять, що потрібно бути добрими, сердечними, щирими… Але підростаючи розуміємо, що у нашому непростому світі складно бути добрим і робити добро. Та все ж таки людина, яка живе без добра, не проживає своє життя на повну, в її очах немає життєрадісних іскр. Ми знаємо, що цей світ живе завдяки небайдужим, добрим  людям, вчинкам і словам. Приємно бачити людей, очі яких сяють любов’ю і теплом.

Нам хочеться, щоб нас оточували хороші, щирі, милосердні люди, які завжди прийдуть на допомогу і підтримають як словом, так і ділом. Цього можна досягти, головне пам’ятати, якщо хочеш щось змінити – почни з себе. 

Притча про двох вовків

Колись давно старий індіанець відкрив своєму онукові одну життєву істину. У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло — заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції, брехню… Інший вовк представляє добро — мир, любов, надію, істину, доброту, вірність… Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, на кілька миттєвостей задумався, а потім запитав: — А який вовк в кінці перемагає? Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів: — Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

Ці два вовки є в кожному з нас, але яким бути: жорстоким чи добрим, вирішує сама людина.

Курочка Вікторія

   Доброта і жорстокість – вічні суперники, які живуть у самій людині.            Чудово сказав Олександо Олесь:    

В обіймах з радістю журба. 

Одна летить, друга спиня... 

І йде між ними боротьба, 

І дужчий хто — не знаю я. 

Кожна людина повинна сама вирішити, що для неї блище. Бути добрим у нашому шаленому світі – непросто, значно легше бути жорстоким. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли треба зробити добрий вчинок. Куди поділась чуйність, любов, повага до інших? А, можливо, ми боїмося бути добрими, тому що не впевнені, що нам за це віддячать? Як би хотілося скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо. Від цього можна отримати безмежну радість. Кажуть, найщасливіші люди – ті, хто вміють допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природньо, як і дихати. Але на жаль, в нашому житті ми зустрічаємо й інших людей. Для яких пріоритетами є: несправедливість, корисливість, не чесне відношення до інших та жорстокість до всього оточуючого. Жорстокість, як на мене,  – це хвороба серця і душі, що призводить до «черствіння» людського я.                                                                         

   Всі ми знаємо та розуміємо,  що людина завжди стоїть перед вибором, у кожну хвилину свого життя. І від її вибору залежить цінність її людської особистості. Аби душа не захворіла, не відбулосязнецінення самого себе, живіть з миром у серці, з добротою та любов’ю. Не робітьвигляд, що у світі найважливіші рішення приймуть і без нас, що «ваша хата скраю». Зрозумійте, ми не просто гвинтики світової машини, ми люди, особистості, ми повинні будувати своє життя і життя навколо нас, повинні бути добрими ти щасливими!

Лихолат Марина

Живе на світі дівчинка на ім’я Доброта, яка завжди подорожувала, цікавилася  новинками, хотіла все знати та побувати в різних країнах. Взяла вона карту, бутерброд та відправилася в похід – не в зоопарк, не в кіно, не на пікнік, а у великий сафарі-парк.

 Там по джунглях, як уві сні, їхала Щирістьна слоні, а на зустріч по алеї йшла Працьовитістьдовгорука з дивовижною Витривалістю, полосатою, наче зошит! Там Увагай Теплотана обід їдять банани. Не підходить Доброті це, у неї своя дієта: достає вона із сумки спритно солодку морквинку. Та й перекусила трохи. Далі вийшла Доброта на поляну – поздоровалась із Співчуттям, а потім підлетіла і Рішучість: «Рятуй! Я гуляла між кущів мімози та й загнала скалку!» Доброта допомогла Рішучості, а та розповіла їй неймовірну легенду, що десь в морських глибинах живе страшне чудовисько Жорстокість! Воно безжалісно лякає всіх жителів морських, і в день, та й в ночі чутно жахливе, шумне, злісне виття та рев, що аж стає моторошно!

Доброті цікаво все, тому не втрималась вона і від цієї пригоди. Що ж прийшла до моря, вдягла ласти й маску – та ниряє прямо в казку! В океанських просторах живе і Вдячність, і Ніжність, ще й Життєрадісність! Надзвичайне підводне полювання!

Поплававши по глибинах Доброта так і не знайшла Жорстокості. Вона розпитувала кожного морського жителя, але ніхто точно не знає де живе Жорстокість, тому Доброта дуже засмутилася і вирішила повернутися до рідного дому. Йшла вона довгими стежками та доріжками, їхала багатьма поїздами, пливла прекрасними фрегатами та кораблями, але не змогла згадати де вона народилася, тому Доброта прийняла рішення подорожувати й далі та дарувати частинку себе кожному перехожому!

Поліщук Тетяна

Почнемо з того звідки ж береться  жорстокість. З’являючись на світ, дитина ще не знає що таке добро і зло, біль і щастя, сміх і сльози. Звичайно на формування поведінки, характеру дитини діє навколишній світ. Маленька дитина бачить і чує, як люди відносяться одне до одного. Вона бачить як творити добро та зло, так і відтворює в повсякденному житті.  Відтворюючи жорстокість, дитина не знатиме, що таке добро, щастя, не знатиме як використовувати це.

Жорстокість живе в самих нас, але не всі вважають за потрібне застосовувати її. Я вважаю, що це правильно. Це руйнує наше життя, і ми перестаємо бачити щось прекрасне, приємне, ми перестаємо радіти життю.

Від цього людина перестає контролювати себе, не відчуває щастя.  Ми не помічаємо як стаємо  роздратованими, агресивними. Навіть не спеціально ми здатні образити батьків, друзів, близьким нам людей.  Через неї люди перестають розуміти одне одного, іти на компроміс. Люди починають відгороджувати себе від навколишнього світу та навіть стають самотніми.

 Євгейчук Ірина

Ніколи не забувай, що в страху є насіння, і це насіння — жорстокість.

Невідомий автор.

         Чи задумувались ви, звідки береться жорстокість? Чому хтось заливається слізьми, коли бачить бездомних тварин, а хтось навпаки – практикує на них свої садистські нахили? Ці питання час від часу задає собі кожен.

Ви наївно вважаєте, що ви – нежорстока людина? Тоді ви дуже помиляєтесь. Чи не є жорстокістю не сказати людині  про свої почуття до неї? Чи милосердно ми чинимо, коли кричимо на близьких? Чи заслуговуємо  поваги, коли полегшено кажемо: «Добре, що це сталось не зі мною»? Коли не телефонуємо або не пишемо людині всупереч обіцянкам це зробити – чи не чинимо ми безсердечно? Коли залишаємо друга один на один у скрутний для нього час – хіба це не є виявом жорстокості? Так, кожен з нас іноді діє жорстоко по відношенню до інших. Але чому?

Насправді, відповідь дуже проста – жорстокість починається зі страху. Страх – ось першопричина багатьох наших проблем; страх штовхає нас на жорстокі вчинки, і я спробую вам це довести. Ми не говоримо про свої почуття, оскільки побоюємось невзаємності та відмови; ми підвищуємо голос на близьких, бо боїмось бути ображеними. Ми боїмось труднощів, коли радіємо, що біда трапилась не з нами. Страх бути надокучливими керує нами в той час, як ми вкотре не телефонуємо. Для того, щоб бути жорстоким, не треба вбивати. Жорстокість, як і доброта, виявляється у дрібницях.

 Кожна людина по-своєму жорстока. Кожен з нас погано чинив по відношенню до інших. Але якби ми не робили поганого (звісно, не зі зла), то не вміли б робити добро.

Жорстокість живе у страхові, а страх живе у кожному з нас!

Резнік Т.

Кожна людиназадає собі питання, що таке доброта.  На мою думку доброта – це турботливе, співчутливе ставлення до людини.  Доброта важка праця, створена не тільки руками людини, а й її душею та серцем.

Доброта заключається в елементарних речах, які не кожна людина їх відтворює в повсякденному житті ( допомога та повага своїх рідних, друзів та навіть не знайомих людей; бажання творити щось приємне для людей; піклування).

Радіючи батьківської любові, ми формуємо у своєму серці самі добрі і щирі почуття. Ми готові любити весь світ і бути його часткою. Проте з часом проблеми, негаразди, цинічне оточення починає виховувати в людині негативні прояви, готові заступити найсвітліші сторони його характеру.

Проти чого завгодно можна встояти. Але не проти доброти. (Ж.-Ж. Руссо)

Хороша людина та, яка здатна платити іншому добром. (Платон)

Давайте творити добро.

Євгейчук Ірина

Життя таке коротке,

Поспішайте творити добро!

О. Довженко

Що є доброта? Чи можемо ми сказати, що ми по-справжньому добрі? Як часто ми повинні робити добрі вчинки, щоб вважатися добрими? Раз на тиждень або щодня? Добрі ми, якщо ми годуємо птахів взимку тільки тоді, коли про це нам нагадують в газетах, і збираємо книги в дитячий будинок, коли на стіні висить оголошення? Думаю, нам варто частіше замислюватися і піклуватися про інших. Так, несучи їм добро, ми самі стаємо щасливішими.

Як на мене, то саме змога допомогти своєму ближньому є найяскравішим проявом доброти. На жаль, в наш час мало хто піклується про дітей-сиріт, про людей похилого віку, немічних та обездолених людей. Кожен насамперед прагне задовольнити свої потреби і влаштувати свій комфорт, не задумуючись про те, що хтось потребує будь-якої допомоги. Ми щодня бачимо безліч акції, волонтерських заходів, закликів щодо допомоги ближнім, проте 65% людей проходять повз, не говорячи вже про самостійну організацію таких заходів. Не будь байдужим, намагайся допомогти, бо великі справи починаються з тебе.

Завершуючи, хочу додати: дуже влучний вислів: «Поспішайте робити добро!» Не треба чекати, коли станеш багати.  Добрі справи – це і добрі слова, і допомога старим, і підтримка друзів. Задумайся: коли ти останній раз дарував мамі квіти? А коли допоміг їй по господарству? Чи давно відвідував бабусю? Чи телефонуєш дідусеві регулярно, і ділишся з ним своїми проблемами? Чи допоміг молодшій сестрі, коли вона просила тебе про допомогу, або відговорився вічною зайнятістю? Чи відвідав хворого друга? Це і ще багато іншого можна робити вже сьогодні. Не відкладай добрі справи на майбутнє. «Зроби добро і воно обов’язково до тебе повернеться».

Савіт Анастасія

Доброта. Магічне слово від якого на душі стає так тепло. Люди шукають, прагнуть, чекають її по відношенню до себе і так нечасто проявляють її до інших. У сучасному світі, світі жорстокості, неправди, злоби так не вистачає простої доброї посмішки, слова, вчинку.

Суспільство забуло як треба жити в соціумі – але ж ми всі люди, всім хочеться, щоб до них ставились з розумінням, повагою, любов’ю, проте мало хто сам перший поспішає проявити ці риси у спілкуванні з іншими.

У Біблії сказано: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Від Матвія 7:12) Ця істина надзвичайно проста, як хочеш щоб відносились до тебе, так стався ти до інших, хочеш отримати щось добре – роби на добро, тоді зла, жорстокості у цьому світі стане менше.

Є чудові слова Ліни Костенко, які на сьогоднішній день непогано було б зробити девізом суспільства:

 «…якби  на  те  моя  воля, 

написала  б  я  скрізь  курсивами: 

—  Так  багато  на  світі  горя, 

люди,  будьте  взаємно  красивими»

 Доброта і жорстокість живуть всередині кожного з нас, тільки ми обираємо якого вовка годувати і які вчинки робити.

Олексієнко Олеся 

Що взагалі представляє з себе добро? Кожен розуміє це слово по-своєму: подарунок, букет квітів, хороший вчинок, здоров'я подароване іншими, цукерка в момент фінансової скрути.

Для мене«добро» — це одна із хороших людських якостей, яка нажаль в сучасному світі нічого не означає. В наш час за маскою доброти прихована жорстокість. Коли людина хоче допомогти чи похвалити співрозмовника, найчастіше ми спостерігаємо лицемірство. Навіть в найдобрішій людині є крапля жорстокості, і звичайно ж, у кожній жорстокій душі є іскра доброти, яка рідко, але все ж нагадує про себе.

Як часто ти, так саме ти, проявляєш своє добро? Аж хочеться сміятися від того, що добро — це ніби сукня в нижній шухляді комоду, до якої ніколи не доходять руки.

Коли ми все ж навчимося відкривати своє серце не звертаючи уваги на образи та відношення інших людей до нас?!

Гадаю, що нам потрібно слідувати мудрості:«Стався до людей так, як хочеш щоб ставились до тебе».

Анастасія Харченко