Епатажного і бунтівного Миколу Вересня глядач впізнає, почувши вже півфрази. Вересень – це відомий український журналіст, телеведучий, громадський та політичний діяч, актор. Його особистість  вже довгий час привертає увагу громадськості, навряд чи український медіапростір знайде ще одного такого харизматичного журналіста.

Микола Вересень позиціонує себе як журналіст, що завжди говорить правду, а говорить він її зазвичай українською мовою. На перший погляд, його мова літературна, відповідає нормам і з неї можна брати приклад. Однак уважний слухач може помітити огріхи у вимові Миколи.

Навіть такий запеклий україномовний ведучий, як Микола Вересень, не позбувся впливу російської мови на українську. Зокрема, у його вимові чуємо [по^аган̌ ˚о], тоді як для літературної української мови процес «акання» не є властивим. Плутає іноді пан Микола і наголоси у словах, наприклад «та сама історія».

Ще одна особливість – Микола Вересень дозволяє собі використовувати нецензурну лексику. Можливо, він це робить для того, щоб бути ближчим до пересічних громадян, проте я вважаю, що рівень нашої національної культури на більш високому рівні, і ми можемо обійтись без вживання ненормативної лексики, тим більше – у засобах масової інформації.

Заключна фраза Миколи Вересня у даному інтерв’ю – «пока» (у значенні прощання) – взагалі явище суржикове, і не повинно вживатись в українській мові, оскільки вона мова має бути чистою і позбавленою будь-яких непотрібних явищ, що її забруднюють.

Як бачимо, навіть такій публічній  людині, як Микола Вересень, яка заробляє своїм мовленням гроші, властиво робити помилки у вимові. Але не буває людей-ідеалів, всім нам варто прагнути до самовдосконалення.

Резнік Тетяна

19 березня ми відвідали захід, на якому була презентована книга доктора філологічних наук, професора, члена Національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців України – Олексія Неживого «Григір Тютюнник: життя у слові».

До нашої уваги було представлене електронне видання цієї книги, яке було чудово упорядковане. Автор підручника запевнив, що на базі цього посібника можна вести науково-дослідницьку роботу, адже цю тему ще не активно досліджують у наш час.

   Книга містить в собі багато цікавого: листи, записки, щоденники  Г. Тютюнника, фотографії, які ще не були опубліковані раніше. Особливо цікавим є розділ «Аудіо», в якому можна послухати твори, які читав сам Григір Тютюнник. У цій книзі зібрано все: від біографії письменника, до фільмів про нього. Тож ми радимо Вам ознайомитися з цією книгою, якщо Ви хочете дізнатися більше про Г.Тютюнника.

Окрім цієї книги Олексій Неживий також запропонував електронний каталог  відкритих уроків під назвою «Луганщина – світанок України». Тут поданий матеріал, для проведення уроків по всій Україні. У каталозі містяться нариси про авторів Луганщини, їхні твори та життєву позицію. В.Голобородько,     М.Рудченко, М.Чернишевський – всі вони українські письменники, вихідці з Луганщини, гордість України! А відеоуроки про них допоможуть краще засвоїти інформацію.

                             Коваль Марії

Які асоціації виникають у вас коли ви чуєте слово «надія»? Для когось це останній шанс, остання можливість щось змінити. Для когось це річ яку втратив назавжди і яку повернути вже неможливо.

А, що означає надія для мене? 

Особисто я знаю багатьох особливих людей які ассоціюють надію із ліннощами. Чому? Все надто просто! Бо сподівання — це ліннощі. Якщо людина точно впевнена то надія їй не потрібна. 
Але я вважаю, що це не зовсім так.

Люди завжди кажуть, що надія вмирає останньою, саме тоді коли втрачаєш все, що маєш, тоді коли у всіх наколо тебе опускаються руки, коли відчуваєш, що наче весь світ відсторонився від тебе і зараз ти самотній, людина не має втрачати надію, адже тільки тоді коли людина щиро вірить, що все не так погано, що є за, що боротися, що є надія на світле майбутнє — тільки тоді «надія» набуває особливого сенсу для кожного  з нас.

Надія буває різною. Так само як і ми — люди.

Буває гарячою, сповненої бажання і прагнення до змін, буває мертвою у тих хто втратив віру у краще і на шанс почати все з нуля, буває черствою, скупою на любов та відвагу, буває егоїстичною коли зусереджена тільки на власних ітнересех, буває материнською — ніжною та ласкавою до своїх діток та переповненої бажанням подарувати для малечі власне велике щастя, буває жортокою і немилосердною.

Але все ж надія, на те і є надією, щоб мати для кожного з нас своє неповторне значення.

Ткачук Марія

         19 березня 2015 Неживий О. І. (літературознавець, вчений, педагог, журналіст) відвідав наш університет з метою ознайомлення студентів зі  своїм електронним проектом «Григір Тютюнник: Життя у слові», в якому були представленими різні рідкісні фотографії, відеозаписи, різні біографічні відомості Григіра.

         Олексій Іванович неодноразово наголошував на тому, що дуже важливим зараз є знаходження різних біографічних відомостей про життя письменників, зокрема і Тютюнника. З кожним днем зберегти листи чи особисті речі стає все важче, тому так важливо робити це саме тепер. Наприклад, листи Григіра до матері сьогодні зберегаються у сторонньої людини, тому літературознавець не має можливості отримати їх та опублікувати. Також Олексій Іванович розповів один цікавий випадок, який яскраво доводить вищесказану тезу. Йдеться про те, що він практично «врятував»  оригінал  голосу Тютюнника.  Цей запис був на одній із плівок знайомого Неживого. Коли журналіст вже переглянув всі плівки, та потрібної так і не знайшов, то помітив, як мала дитина грається якоюсь із них на подвір*ї. Це була саме та! Ще хоча б одна година зволікання, і оригінал був би втрачений на завжди.

              Письменнику присвячено одну з вітрин Музею однієї вулиці. В середині 1960-х років він мешкав на Андріївському узвозі. В музеї виставлені автографи Григора Тютюнника (Олексій Іванович неодноразово наголошував на тому, що цю тему можна розвинути аж до написання магістерської роботи), листи до друга та багато іншого.  

              Тож потрібно знаходити і берегти все, що так чи інакше допомагає нам зрозуміти внутрішній світ письменника, його душу. Фотографії, біографії, автографи, голос – все це в цілісності утворює відчуття того, що Григір Тютюнник не просто письменник із картини в класі української мови та літератури, а цілком реальна особистість, яка мала свої бажання, відчуття. 

 Ганненко Ольга

Одні з найталановитіших поетів, письменників та інших відомих особистостей є українцями за своєю національністю. Одним із найталановитіших «дітей» нашої неньки України був і Григір Михайлович Тютюнник, який подарував нам свої цікаві твори, збірки.

19 березня 2015 року в Київському університеті імені Бориса Грінченка відбулась зустріч студентів з професором, доктором філологічних наук, членом Національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців України Неживим Олексієм Івановичем. До сорокової річниці педагогічної діяльності Олексій Іванович презентував свої досягнення, а саме електронне видання «Григір Тютюнник: життя у слові». Це одна із найцікавіших розробок, присвячена відомому письменнику. Вона містила фото- та відео- матеріали, пов'язані із життям та творчістю поета, які зацікавили своєю унікальністю.

Неживий Олексій Івванович створив цей електронний посібник з метою ознайомлення всіх бажаючих з життям та творчістю Григіра Тютюнника, висвітлення його як яскравої особистості. Над електронним виданням активно працював також Антон Білоус, який займався технічним редагуванням.

Протягом двадцяти п'яти років кропіткої роботи над проектом Олексій Іванович організовував численні передачі, зібрання, присвячених Григіру Михайловичу Тютюннику, в яких виступав як автор, так і ведучий одночасно.

Презентація електронного виданння дуже зацікавила студентів. Адже Олексій Неживий вклав усю душу та серце у свою працю. Професор вразив своїм патріотизмом і любов'ю до рідного краю. Сподіваємось, що це не остання наша зустріч з Олексієм Івановичем, адже він поділився з нами своїми ідеями на майбутнє, і ми з нетерпінням чекаємо втілення їх у життя. 

Корнєєва Лариса

19 березня 2105 року мені випала нагода поспілкуватися з професором, доктором філологічних наук Олексіем Івановичем Неживим. Це дуже яскрава, розумна і унікальна особистість.

Цією  людиною можна захоплюватися. Бо їй не байдуже майбутнє нашої освіти. Він запропонував проект
«Григір Тютюнник: життя у слові». З самого дитинства Олексій захоплювався творчістю Григора Тютюнника, і це стало поштовхом для дослідження маловідомих фактів про цього геніального письменника.

Він запропонував багато цікавих ідей. З цими ідеями можна ознайомитися як в електроному вигляді, так і в друкованому.

Мені більше всього припало до душі, коли він на комп'ютері ввімкнул аудіозапис, де більшість творів читав сам Григор Тютюнник.

Про цей проект можна багато розмовляти. Але краще самим взяти і ознайомитися з цим проектом. І всім раджу це зробити.

А Олексію Івановичу бажаю ще багато років життя. І що б в цьому році він зміг реалізувати інші не менш важливи проекти, як цей.

Крикун Людмила

Олексій Неживий доктор філологічних наук, професор, член Національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців України. 

19 березня 2015 року в київському університеті імені Бориса Грінченка Олексій Неживий представив електронне видання «Григір Тютюнник: життя у слові». Також він ділився з аудиторією своїми літературознавчими, освітніми роздумами, презентував книжки.

Цікаво було дізнатися, що Олексій Неживий учителює вже сорок років при тому, що йому 9 березня виповнилося 58 років. Він розповідав, що важливо виховувати в дітях свідомих патріотів. Виховувати духовність. А для цього вчитель повинен проявляти творчість. Щодо цього О. Неживий розробив програму до школи для творчого вчителя.

Електронне видання Олексія Неживого різноманітне. Там є не лише тексти, інформація про Григіра Тютюнника, пісні, фотографіі, а й навіть є запис з голосом Г. Тютюнника. О. Неживий майже все життя вивчає постать Г. Тютюнника. Але це не єдина людина, яка цікавить професора, він також розповідав про свої роботи щодо творчості Грінченка, Шевченка тощо.

Заболотної Інни

«Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?».
                                                                                                         Михайло Коцюбинський                                                                                                                  

Почну з того, що як у дитини не може бути двох матерів, так само в країні не варто проголошувати двомовність, бо з часом іноземна може витіснити рідну корінному населенню мову.

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову!», — одного разу написала відома поетеса Ліна Костенко.

В історії безліч прикладів, що коли вороги прагнули заволодіти державою, керувати свідомістю людей, вони починали свою колонізаторську політику з видання законів, згідно з якими освіта рідною мовою суворо заборонялася, а письмові пам’ятки знищувались миттєво.

Нині інтерес до вивчення української мови зростає. Молоде покоління захоплене духом революційних ідей про самобутність нації починає відроджувати надбання минулого. Сучасні підлітки надають перевагу українським гуртам, письменникам та підтримують кінострічки, які знімали вітчизняні режисери.

Ще п’ять років тому фільми рідною мовою не сприймалися публікою, але зараз, коли переклад став професійним та якісним, попит зріс.

Важко згадати всіх зірок завдяки яким стрімко поширюється українська культура в народні маси. Зокрема, співочий гурт «Океан Ельзи», на чолі з патріотом Святославом Вакарчуком виконує пісні рідною мовою, і тим самим  збагачує словниковий запас суспільства.

Цікавим явищем у творчій сфері стала поява фольклорних фестивалів. Жителі різних міст презентують вироби зроблені власноруч, поезію та пісні, що колись користувалися популярністю в їх областях.

Я вважаю, що мова – це неначе група крові. Вона дається нам від природи і ми не можемо її змінити. Я народилася в Україні, мої батьки спілкуються українською. Я не бачу об’єктивних причин, потреб спілкуватися іншими мовами мешкаючи в Україні. Наша мова – це  не тільки набір слів, речень, а історія нашого народу.  Опановуючи мову дитина засвоює світоглядні позиції, моральні якості та звичаї, котрі існували в минулому, але не втратили актуальності й нині.

Найкраще мою думку доводить вислів Івана Огієнка: «Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я… І поки живе мова – житиме й народ, яко національність… От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань»

Отже, пам’ятаймо, що наша мова є унікальною і неповторною. Саме з поваги до мови починається формування любові до Батьківщини, усвідомлення своєї цінності як громадянина України, який гідний поваги.

 Фещенко Марія 

«Я не розумію, шо робиться якщо чесно!»

Досить невелика група людей в Україні має змогу сміливо висловлювати свої думки не боячись осуду влади та суспільства. Серед них один з моїх найулюбленіших композиторів та виконавців Кузьма Скрябін.

«Я не розумію, шо робиться якщо чесно !», — такими словами митець починає своє інтерв’ю. Він вже з перших рядків починає використовувати просторічну лексику. Можливо, щоб його слова були зрозумілішими для народу України.

Звичайно, після аналізу запису можна зрозуміти, що порушень мовних норм досить багато, але перш за все я хочу звернути увагу на помилки щодо чистоти мовлення співака.

Адже чистота мовлення тісно пов’язана з правильністю та унормованістю: тільки якщо у мові немає лексичних, стилістичних, орфоепічних та інших норм, воно є чистим.

По-перше, усне мовлення є найважчим, бо людина не має часу обдумати і підібрати відповідне слово, яке найбільш точно відобразить сенс висловлювання. Втрата контролю над власним мовленням призводить до появи слів-паразитів.  Для Кузьми характерне вживання слова «розумієш», «знаєш», «то є», «так сказать».

По-друге,  варто пам’ятати, що усне мовлення і наш емоційний стан тісно взаємопов’язані.

Ситуація в Україні не байдужа для співака, навіть з його міміки та жестів можна простежити, що він схвильований. Це і стало однією з причин використання лайливих і вульгарних слів у бік нинішньої влади: «пробував добиться до депутата», «ніхто ніфіга не робить», «він перестає соображати». До того ж зустрічаються відголоски жаргонізмів. В одному з речень слово «бабки» використовуються на позначення грошей. («просиджували штани і крали в нас бабки»).

Кузьма намагаючись увиразнити свої слова вдається до тавтології та її різновиду плеоназму: «Загинуло вже стільки небесних сотней, кожен день гине небесна сотня», «то є давно, давним-давном війна».

Варто також звернути увагу на помилку притаманну більшості населення. В українській мові «я рахую» означає лічити предмети, а якщо мова йде про думки і погляди, доречно  вживати «я вважаю», «на мою думку», «на моє переконання».

Засмічують рідну  мову недоречно вжиті іншомовні слова. Не досить приємно чути русизми у мовленні корінного українця: «Понятно, шо антитерористична операція не може тривати рік..», «понятно, шо війна війною…», «маю свої види на то всьо діло», «а мені повезе», «працює понеділок по середу».

Звичайно, ми не має права засуджувати Кузьму Скрябіна за порушення мовних норм, бо його слова – це відображення стану думок, а їх потік зупинити не можливо. Найголовніше, що слова торкнулися душі кожного з нас, а це ознака ораторської майстерності мовця.

 Фещенко Марія 

Наша країна дала світу багатьох визначних людей, їх талант ми і досі шануємо, величчю українського слова у їх творах захоплюємось.

Григір Тютюнник – це той письменник, що впродовж свого життя вболівав за долю України, любив її і творив українською. Не дивно, що нині знайшлася людина, яка присвятила дослідженню постаті Г. Тютюнника майже все своє свідоме життя.

Неживий Олексій Іванович – це відомий український літературознавець, вчений, педагог та журналіст. 19 березня 2015 він відвідав Київський університет імені Бориса Грінченка, де зустрівся зі студентами філологічних спеціальностей, і представив їм свою останню розробку – електронний проект під назвою «Григір Тютюнник: Життя у слові».

Цінність проекту беззаперечна. Окрім того, що Олексій Іванович помістив у це електронне видання унікальні фото-, відео-, аудіозаписи, що стосуються Григора Тютюнника, власні наукові розвідки щодо життя і творчості письменника, у цю роботу він вклав ще й свою душу.

Пропрацювавши педагогом сорок років, Олексій Неживий як ніхто інший розуміє, що сучасному креативному і творчому вчителю просто необхідні такі електронні видання як «Григір Тютюнник: Життя у слові». Вони допоможуть покращити засвоєння інформації учнями, збагатять їх знання та допоможуть вийти за рамки обмеженої шкільної програми.

Окрім того, Олексій Іванович зачепив у своїй доповіді цікаву тему – духовність Луганщини. Він заявив, що йому боляче на душі, коли говорять, що цей край не є Україною: «Як це, Луганщина – не Україна? Хіба могли б вийти з того регіону такі чудові українські письменники, як Василь Голобородько, Сергій Жадан та багато інших, якби Луганщина не була Україною?»

Отже, Неживий Олексій Іванович – це та людина, що на  сто відсотків віддана своїй роботі всім серцем. Важко не помітити, з якою люблячою посмішкою він розповідає про свої дослідження, пройдений шлях та майбутні плани. Під час таких зустрічей розумієш, що майбутнє України саме в таких людях – щирих, відданих своїй роботі та своєму народу.

Резнік Тетяна