Філолог – професія цікава

Вчитель-філолог – це чародій, який забезпечує зв'язок народу з літературної мовою, сприяє збагаченню лексичного складу населення, а найголовніше має відкривати масам душу української мови, показувати її велич, красу та милозвучність.

 Захоплюватися, прагнути, діяти… Діяти не в сенсі радикально змушувати сідати за робочий стіл і вивчати статті з тлумачного словника, а шляхом бесід, переконань, власним прикладом навчати інших. Тільки філолог-професіонал зможе відкрити людям справжню мову, навчити думати українсько, говорити так, щоб серце завмирало, після кожного слова, що з швидкістю вітра вилітатиме з вуст.     

Шляхи піднесення культури мовлення молодого покоління

Розумні ледарі зазвичай відмовлять вам, коли ви запропонуєте їм відвідати виставу в одному з місцевих театрів. Хоча я вважаю, що нині молодь стає освіченішою, і більшість з радістю захоплюються українською літературою., музикою і кіномистецтвом. Більше того, кожного року на світову арену виходять  нові вітчизняні гурти, завдяки яким цікавість до української мови зростає.

Варто наголосити, що фільми з українським перекладом сприймаються аудиторією схвально, бо наші зірки внесли свій вклад у здійснення професіонального і якісного перекладу. Вони адаптували його для кінотеатрів.

Власна тема

Ми всі дивимось в Наполени, чомусь вирішуємо, що хтось гірший за нас, менш привабливий або розумніший. Чи маємо ми на це право?  Досить часто ми своїми необережними зауваженнями, іронічними жартами можемо не тільки зіпсувати людині настрій, а й залишити у душі слід на подальше життя. Нам варто пам’ятати, що всі люди рівні.  Зовнішня краса, розумові здібності – поняття суб’єктивне. Завжди знайдуться люди, котрі перевершать вас у вигляді, будуть успішнішими, талановитішими і наполегливішими. Навіть видатними фізиками доведено на кожну дію – своя протидія. Отже, перед тим як аналізувати інших, критикувати їх поведінку стиль одягу або колір волосся, подивіться спочатку у дзеркало та посміхніться своїй недосконалості.

Жести і міміка

Як же мені подобається, коли мовець при спілкуванні махає руками, неначе повз мене пролітає зграя бджіл. Дуже приємне враження, правда? А ще я обожнюю помічати у співрозмовника досить цікаві, а головне різноманітні рухи тулуба, хитання голови в різні боки, але перш за все мою увагу привертає — міміка. Особливо в моменти, де людина не погоджується з вашою думкою, або категорично налаштована до ваших суджень. Зухвала особа обличчям починає видавати свою зневагу до вас, а емоціями каже: «Відчепись від мене. В даній ситуації правим є тільки я. Затямив?». 

Мовлення філолога має бути зразковим

Хто такий філолог? Для мене особисто – це людина, яка не тільки досконало знає мову та її особливості, а й вміє прихилити під своїм крилом усіх тих, хто мріє її вивчати. Мовлення філолога є унікальним, бо в аудиторії, шкільних класах, суворих кабінетах воно буде виваженим, обдуманим, а от вдома філолог-домочадець може вживати просторіччя, діалекти, інколи навіть русизми з’являються в усному мовленні. 

 Суржик

«Я піду на діскотєку, там зустріну человєка. З ним я буду танцювати та  пєсні потім співати». Саме такий стиль спілкування поширений серед молодих лелеченят, тобто застосування русизмів, англіцизмів є характерним для більшості молодих людей. Добре, якщо вони хоч знатимуть переклад слів, що вживають у мовленні. Чому суржик має таку популярність? Підлітки, по-перше, не думають, що говорять, а по-друге, важко контролювати свій потік мовлення коли словниковий запас замалий, щоб говорити розумні речі. Краще «ляпнути» щось, застосувати нецензурну лексику вчасно і статус «міс популярність» в компанії таких самих фанатів суржику ваш.

Роль сім`ї і школи у мовному вихованні

Всі постійно нас виховують. Батьки з одного боку намагаються прищепити нам риси, яких самі часто не мають, вчителі, впевнені в тому, що батьки псують своїх дітей і тому, закладають основи свого виховання. Хтось колись питав, а чи хочуть підлітки виховуватись?

Звичайно, але не такими ж кардинальними методами. Молоді інколи просто не вистачає спілкування. Я вважаю, що українська мова повинна формуватися в сім’ї, біля родинного вогнища, або за вечерею. Тільки шляхом обміну думками можливе засвоєння моральних цінностей, духовності, а найголовніше мови, яка несе в собі пам'ять багатьох поколінь, їх традиції.

Відродження рідної мови та традицій народу

Нині інтерес до вивчення української мови зростає. Молоде покоління захоплене духом революційних ідейпро самобутність нації починає відроджувати надбання минулого. Сучасні підлітки надають перевагу укрїнським гуртам, письменникам та підтримують кінострічки, які знімали вітчизняні режисери.

Ще п'ять років тому фільми рідною мовою не сприймалися публікою, але зараз, коли переклад став професійним та якісним, попит зріс.

Важко згадати всіх зірок завдяки яким стрімко поширюється українська культура у народні маси. Зокрема, співочий гурт «Океан Ельзи», на чолі з патріотом Саятославом Вакарчуком виконує пісні рідною мовою, і тим сами збагачує словниковий запас суспільства.

Цікавим явищем у творчій сфері стала поява фольклорних фестивалів. Жителі різних міст презентуют вироби зроблені власноруч, поезію та пісні, що колись користувалися популярністю в їх областях.

Питання мови в засобах масової інформації.

Години, місяці, навіть роки пролітають повз нас з шаленою швидкістю. Іноді наступає момент, коли людина зупиняється, замислюється, що корисного зробила для себе, друзів, батьків, але політ у інший вимір триває не довго. Через декілька хвилин людина починає тонути в інформаційному світі, її затягує у прірву реального життя.

За браком часу, або переважання лінощів сценарії, що виходять у прямий ефір не перевіряють досконало, а в газетах та рекламі залишають недоопрацьованими важливі статті, щодо біг-бордів, то це - мрія для тих, хто обожнює відкривати світ орфографічних помилок просто серед буднів.

Чи знаєте Ви, що таке «громадянський шлюб»? В наш час його вважають лише співмешкання пари разом. Насправді ж поняття «громадянський шлюб» не має нічого спільного з тим, що вкладає в нього «просунута молодь». «Громадянський шлюб» якраз і означає шлюб, оформлений в органах державної влади, але без участі Церкви. Незареєстровані ж ані Церквою, ані державою стосунки між чоловіком та жінкою на мові юристів позначаються як «фактичні шлюбні відносини» або «фактичний шлюб». У народі такий принцип побудови сім'ї називають «життям на віру» чи «співмешканням». А Церква трактує такі стосунки як один із гріхів – перелюбство. 

Так бути чи не бути громадянському шлюбу? Одні вважають, що недоцільно реєструвати стосунки, не поживши бодай рік у спільному помешканні на правах класичної сім'ї. І розцінюють «громадянський шлюб» як підготовку до подальшого спільного життя, як прояв особистої свободи й засіб зберегти свіжість і романтичність стосунків. Інші вважають, що громадянський шлюб породжує недовіру, нестабільність і непевність у завтрашньому дні. Іноді хлопець та дівчина навмисно обирають таку форму спільного життя як альтернативу офіційному шлюбу, демонструючи цим свою надсучасність.Але у таких стосунках пара не рухається далі, вони набридають один одному, починаються сварки. Спочатку незначні, адже у кожної Боні повинен бути свій Клайд. Потім переростають у масштабні конфлікти.

кожна жінка і через рік, і через десять років спільного життя на підсвідомому рівні прагне вийти заміж. Але як переконати в цьому чоловіка, якого все й так влаштовує: ти начебто й одружений – і водночас вільний, живеш як вареник у сметані – і ні за що не відповідаєш, на будь-який докір, навіть цілком справедливий, похмуро відповідаєш: «тобі щось не подобається, то...». Таку ситуацію уявити доволі легко. Але важко повірити, що є жінки, здатні свідомо відмовитися від весільної сукні, фати, обручки, квітів і всіх моментів весільної церемонії.

До того ж, наскільки пригнічує жінку відчуття, що він ніби й поруч, а чоловіком його назвати годі… І жінки розводять руками.

Безперечно, штамп у паспорті та юридичне оформлення стосунків також не служить гарантом утримання людей. Не утримає й вінчання та обіцянка перед Богом, якщо у сім'ї нема тих почуттів, без яких вона як скульптура з піску. Але реєстрація – це все-таки певна відповідальність. Адже, як підтверджують соціологічні опитування, понад 80% чоловіків, які «живуть на віру», у різних анкетах зазначають, що вони не одружені, у той час, як 90% жінок з таким статусом вважають себе заміжніми. А тепер ви вважаєте, що громадянський шлюб потрібен вашим стосункам?

Корнєєва Лариса

Усі люди вміють спілкуватися, але розмовляють вони різними мовами. Кожна людина говорить по – своєму. Хтось використовує при спілкуванні англійську мову, інші — португальську, треті — українську чи російську. Деякі люди використовують протиріччя та діалекти.                                        

Мова дана людині для того, аби розуміти один одного. Українська мова вважається офіційною на території України. Але часто ми зустрічаємо у мовленні людини російську мову. На мою думку, немає нічого поганого, якщо людина спілкується нею. Проте, деякі із цим не погоджуються. 

Не потрібно засуджувати людину через те, якою мовою вона спілкується. Звичайно це добре, коли людина говорить українською літературною мовою. Але давайте подивимось правді в вічі. Скільки людей в Україні спілкуються українською мовою? Наразі невеликий відсоток розмовляє виключно українською літературною мовою, більшість з них це інтелігенти.                              

Кожна мова чудова по – своєму. Як говорив Карл V: « Я розмовляю іспанською з Богом, італійською з жінками, французькою з чоловіками, а німецькою із своєю собакою».

Корженівська Дарина

На мою думку, Богдан Ступка був і лишається взірцем літературного українського слова. Цей надзвичайний чоловік говорив так, що міг зачепити струни душі навіть найчерствішої людини. Він був одним із зовсім небагатьох людей, хто міг зачарувати одним єдиним словом. Його мовлення мало і має сильний вплив на українськиї народ. Коли він говорив, усі мовчали, насолоджуючись кожним його словом. Людина, з абсолютно чітким і логічним мовленням, без типових у наш час «шо» і суржику. Богдан Ступка один з небагатьох, хто дійсно заслуговує поваги.

Аналізуючи читання Богданом Ступкою вірша Ліни Костенко «Крила» можна прослідкувати ту магічну, невидиму чарівність його мовлення. Воно чітке, насичине, щире. Видно, що актор не просто говорив слова, він проживав їх, він відчував їх кожною часточкою своєї душі. Його міміка, інтонація, логічні наголоси — усе це є частинкою чогось магічного, що змушує передивлятись цей відеоролик знову і знову:

Коваль Марії

Мова- це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості. (Іван Огієнко)

Ми – українці. Живемо у вільній і незалежній державі – Україні. Розмовляємо рідною державною українською мовою. Нині вона прекрасна і самодостатня, проте не злічити тих тортур, знущань, яких зазнала українська мова за багато століть свого існування. Інша не витримала б такого тиску, загинула б, а українська мова живе. Сьогодні вона стала державною, звучить у світі, її слухають інші народи.

Українська мова – велике багатство, яке треба усім нам берегти і примножувати. Як говорив В.Сухомлинський: „Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодівайте цим різцем так, щоб з-під ваших рук виходила тільки краса!”

У великих письменників треба вчитися дбайливого ставлення до мовних скарбів народу, вчитися майстерного володіння мовою. І, звичайно, найбільше вчитися у Тараса Шевченка – найгеніяльнішого українського поета, найбільшого володаря таїни слова. Він став основоположником сучасної української літературної мови, її найбільшим Майстром. Геніяльність Тараса Шевченка виявляється у вічності його слова, у незмірних глибинах думки й почуття. Зачарування мовою, її силою знаходимо в безсмертних рядках вірша „Ну щоб, здавалося, слова…” великого Кобзаря:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова то голос — більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!.. 

Покликання письменника – леліяти чисте й цілюще джерело народної мови, шліфувати слово. Справжність таланту визначається ставленням до мовних скарбів. Скільки проникливих віршів про мову написали поети! Скільки поетичних образів про слово… Візьмімо, наприклад, „Слово, моя ти єдиная зброє” хворої фізично, але незламної духовно Лесі Українки.

Мову ревно оберігають мовознавці, невтомні творці словників і граматик. Вони розглядають цей вид діяльності як найважливіше служіння слову. Творча діяльність мовознавця вимагає від нього широкого бачення мовних явищ і культури в цілому, вимагає дару вловлювати ледве помітні зародки нового в мові, вміння дати суспільству цінні поради щодо мовних норм. Індивідуальні смаки повинні переборюватися в ім’я вироблення бездоганних загальнонаціональних норм естетики слова. На цих принципах ґрунтувалася й мусить ґрунтуватися справжня культура мови.

 Усе життя наше пов’язане з мовою. Завжди ми шукаємо найточнішого для думок або почуттів слова. Можливості нашого пізнання безмежні. І невичерпні можливості розвитку мови. Тому постійно потрібно піклуватися про здоров’я нашого слова.

Мово рідна, ти бездонна криниця мудрості народної, невичерпне джерело багатства. Хто приходить до твого джерела, той стає мудрим, багатим, як сама українська земля.

Коваль Марії

Кожна людина бажає справити на оточуючих враження. Але, щоб досягти позитивної думки про себе, людина повинна працювати над собою.

Людина – істота розумна, її розум постійно вимагає чогось цікавого для власного розвитку, тому людина завжди прагне спілкування з кимось.    

Та  чи вміємо ми спілкуватися? Чи завжди усвідомлюємо силу свого слова? Чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові? Спостереження показують: не всі і не завжди.
Живучи в постійному дефіциті добра, милосердя, любові, в надмірі зневаження гідності, честі, знецінення моральних чеснот, ми непомітно для себе спростили, збідніли етикет спілкування, засмітивши його нецензурною лексикою.
 Нецензурна лексика вже так влилася в наше спілкування, що й у світі, напевно, не залишилося жодної людини, яка хоч раз би нею не користувалася. 

Та чи приємно нам слухати таку мову, де раз у раз проскакує «гостре слівце»? Думаю, що ні. Ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою, адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства. 

Саме тому, спілкуючись з людьми, пам’ятайте про те, що будь-який відступ від норм літературної вимови сприймається співрозмовниками, як ознака недостатньої культури або відсутності освіти.

Слово – не горобець, вилетить – не піймаєш.Спілкування, насамперед – це контакт, в якому необхідно «себе показати». Тому, що маєш сказати – наперед обміркуй.  

Лихолат Марина

Вірш М. Петренка «Дивлюсь я на небо» починається наступними рядками: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю, чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав!» З давніх часів людина асоціювала свободу з вільним польотом птаха. Є, навіть, вислів: «вільний, як птах». То, що ж насправді є для людини свобода? Якою люди її собі уявляють? Чому так цінують? Та чи усім, насправді, потрібна свобода?

Шукаючи відповіді на ці питання, я збагнула, що свобода буває різною. Наприклад, свобода слова, свобода вибору, свобода дій. Це наштовхнуло мене на думку, що уявлення кожної людини про свободу залежить в першу чергу від того, яка свобода їй потрібна.

В історії нашої країни важливе місце займає боротьба українського народу за свободу та незалежність. За право мирно працювати на власній землі, розмовляти рідною мовою.

Зараз ми живемо в офіційно незалежній країні. Але з огляду на різні події, що відбуваються в Україні, у мене виникає питання. Яка ж то свобода, якщо пенсіонерам, дітям війни, часто не вистачає навіть на шматок хліба? Якщо брат встає на брата за чиїсь чужі ідеї? Якщо зупиняються підприємства, залишаючи без коштів на існування мільйони сімей? Хочеться закричати: «Люди, схаменіться!». І тут я розумію, що свобода потрібна не всім. Люди, що чинять безлад, мають сидіти у тюрмі.

А на питання, що означає для людини свобода, я з впевненістю можу відповісти, що в першу чергу це спокій її самої та її близьких під мирним небом рідної країни.

Лихолат Марина

Засмічення рідної мови, нажаль, є звичайною ситуацією у країнах. Українці є не виключенням цього процесу. Навіть відомі люди української естради, які повинні бути еталоном у всьому, починаючи із зовнішності, закінчуючи власним мовленням, а саме його чистотою, не можуть похизуватись вмінням правильно говорити.

Чистота мовлення тісно пов'язана з правильністю і нормативністю: якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних, орфоепічних та ін. норм, то воно вважається чистим.

Олег Скрипка — відомий український співак і досить широко відомий закордоном. У повсякденному житті ця людина розмовляє українською мовою. Але проаналізувавши його інтерв'ю, присвячене до його юбілею, можна з впевненістю сказати, що його мовлення має недоліки.

Співак використовує численні просторічні слова, такі як «шо», «шось», «зварганити»,«мобілка», які не є літературно унормованими. Варто замінити їх на «що», «щось», «приготувати», зважаючи також і на артикуляцію.

У інтерв'ю прозвучали слова «Дніпрапетровск», «безумовна», в яких спостергіається процес «акання». Українській мові він не властивий, адже звук «о» повинен вимовлятися чітко.

Олег Скрипка, використовуючи тавтологію «Там грав на Дні народження, День народження, в свій День народження», так і не зміг розкрити зміст речення. 

У реченні «Це були політичні інтрігі» помітний вплив російської мови на вимову слова "інтриги". У живому мовленні такі помилки притаманні більшості українського населення, через тісні зв'язки їз суміжною мовою. 

Не вдало підібране до контексту слово може викликати непорозуміння. Таку ситуацію спостерігаємо у реченні «Переказувати словесно не має змісту». Лексичне значення слова «зміст» не відповідає контексту його мовлення.

У живому мовленні важко дотримуватись всіх норм, які необхідні за для досягнення чистоти мовлення. Мовлення відбувається спонтанно і людина не має часу обдумати правильність своєї вимови, підібрати відовідні слова. Тому варто слідкувати за своєю мовою!

«Гарна мова надає пристойну форму навіть дурним думкам» (Вільгельм Швебель)

Корнєєва Лариса

«Мова – залізний обруч, мова згуртовує народ воєдино», –
так сказав ще 1820 року фінський письменник Яакко Штейні.

Мова належить до атрибутів держави, тобто є одним із визначальних чинників державності народу з кордонами, територією, армією, господарством. А тому питання становища державної мови – це такі ж питання національної безпеки держави, як проблеми прозорості наших кордонів, формування Збройних сил, територіальна цілісність.

Двомовність або багатомовність в державі є однією з основних проблем на сучасному етапі розвитку нашої Батьківщини. Але Україна має одне з найкращих в Європі законодавство у сфері захисту прав національних меншин. Ми ратифікували базові міжнародні документи у цій сфері і пішли одними з перших на ратифікацію Хартії регіональних мов та мов меншин. А стояти на принципових позиціях щодо державної мови, забезпечити мовні права українців не можемо.

Також важливо не плутати такі поняття як багатомовність та діалекти, адже останні якраз є підтвердженням того, що українська мова вбирає в себе, збагачується та не забуває віддавати найкраще іншим мовам.

Щоб змінити існуюче мовне становище, треба невідкладно розв'язати три першочергові завдання: РОЗРОБИТИ КОНЦЕПЦІЮ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ, яка б дала основу для формування всього масиву мовного законодавства і практичний механізм його втілення; прийняти новий Закон про мови в Україні, який би зміцнював позиції української мови – важливого чинника єднання народу; створити орган державної виконавчої влади з питань мовної політики, який би став центром розробки і реалізації державних мовних програм, здійснював упровадження мовного законодавства.

Тому не забуваймо минуле та думаймо про майбутнє!

Поліщук Тетяна

Сьогодні в Україні мовна проблема є однією з найактуальніших. Це виглядає дещо дивно, адже державною мовою єукраїнська. Та це не означає, що носіїв інших мов якимось чином будуть утискати.  Конституція України гарантує вільний розвиток будь-яких мов. Чому ж це питання не лише не зникає, а і набирає обертів?

Наша мова пройшла тернистий шлях, адже має довгуісторіюутисків і заборон (Валуєвський циркуляр, Емський указ). Та попри все вона змогла уціліти і піднятись до рівня державної мови. Звісно, що це сталося в основному завдяки митцям-ентузіастам, яким доля рідної держави була небайдужа. Це і Тарас Шевченко, і Пантелеймон Куліш, і Іван Франко, і Микола Хвильовий, і багато інших діячів. Вони у буквальному розумінні вистраждали, вибороли право нашого народу на власну мову.Так чому ж сьогодні деякі співвітчизники висловлюють невдоволення: мовляв, ну навіщо вивчати українську? Кому вона потрібна?

Відповідь одна — українська мова потрібна всім нам. Не можна жити байдужими до національних святинь невігласами. Не можна забувати про всі ті жертви, які принесли на вівтар рідного слова справжні герої України — культурні й громадські діячі. Невже мовне питання розділить Україну? Ні! Бачимо, що сьогодні відкривається все більше українських шкіл, процвітає вітчизняне книгодрукарство, проводяться численні конкурси знавців рідного слова, і навіть в областях, де переважна більшість розмовляє російською, люди у разі потреби часто легко переходять на державну мову. Однак не варто зупинятися на досягнутому. Для остаточного вирішення мовної проблеми треба випускати якнайбільше україномовної преси, транслювати фільми з вітчизняним перекладом не тільки по телевізору, а й у кінотеатрах, розвивати українську естраду тощо. І тоді до рідного слова потягнеться молодь усіх регіонів нашої держави, українську мову ми частіше будемо чути не лише в теленовинах, але й на вулицях, у транспорті, у школах і вузах. 

Ганненко Ольга