Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. (Панас Мирний)

Мова — запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його права на існування.

Рiдна мова...Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала  в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова — це характер народу, його память, iсторiя. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття.

Слово надто багато важить в життi. Воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або нещасною. Прикро, коли чуєш, як люди спотворюють нашу мову. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги.

Мова служить нам завжди. Щирими словами ми  підтримуємо друга, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими даємо вiдсiч вороговi.

Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати. І так само, як у кожній людини є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Наше українське слово, хоча i вмирало з голоду, i бiдувало, переслiдувалось i заборонялось, але вистояло i вiдродилося та продовжує хвилювати серця багатьох.

Нашiй мовi потрiбен саме зараз вогонь любовi й духовна мiць. Її треба берегти і передавати нащадкам. 

Лихолат Марина

Надія вмирає тоді, коли ми готові все кинути, опустити руки, здатися.

 І коли вмирає надія, стає порожньо в нашому житті.

Ми не просто живемо, а боремося, змагаємося, домагаємося нашої мети.

Кожна людина сподівається на краще.

Євгейчук Ірина

Сергій Притула вже з перших рядків починає використовувати діалектну, просторічну лексику та жаргонізми.

На відео ми бачимо, що це звичайна розмова за обідом. Це значить те, що С. Притула розмовляє так не лише в шоу, на телебаченні, а й у житті. Можливо, щоби бути ближчим до народу.

Телеведучий не зовсім дотримується чистоти мовлення. Адже чистота мовлення тісно пов’язана з правильністю та унормованістю: тільки якщо у мові немає лексичних, стилістичних, орфоепічних та інших норм, воно є чистим.

С. Притула народився у Тернополі, тому діалект і присутній у таких словах, як «запитався», «всьо». Чуємо таке слово як — це просторічна лексика, адже українською буде «хорошо». А такі слова як «на лапу не беруть» («не беруть хабарів»), «парєшати» («вирішити»), «стрьомно» («страшно») належать, як ми бачимо, до жаргонізмів.

Можливо С. Притула такими «словечками» хотів надати якогось експресивного забарвлення своїй мові… Але то – вже його справа.

Ми не можемо його засуджувати. Ніхто не ідеальний. Мова кожного неповторна і своя.

Отож, слідкуймо за собою!

Лихолат Марина

У наш час бути поліглотом — це престижно. Але далеко не кожна людина досконало володіє своєю, рідною мовою. «Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя», — так про державну мову висловився Франсуа Вольтер. Мовне питання постає у багатьох країнах світу, які є щирими патріотами своєї держави, у тому числі і в Україні.  На перший погляд, це дивно, адже єдиною державною мовою давно проголошено українську. Що ж до інших мов, то їм Конституція України гарантує вільний розвиток. Однак проблема функціонування української мови чомусь досі не зникає.

Історично склалося, що українська мова зазнавала постійних утисків і заборон. Варто згадати Валуєвський циркуляр, ціль якого була знищити «малоросійську мову». Емський указ так само передбачав суворі покарання щодо українських діячів-патріотів.  Після усіх страждань, які пережили наші українські співвітчизники, такі як Іван Франко, Тарас Шевченко, Микола Хвильовий та ін., які виборили право нашого народу на власну мову, ми не можемо залишатись байдужими до майбутнього рідної, солов'їної мови. Саме сучасники вирішують її подальшу долю.

На сьогоднішній день бачимо, що відкривається все більше українських шкіл, процвітає вітчизняне книгодрукарство, проводяться численні конкурси знавців рідного слова. Але не варто зупинятися на досягнутому. Для остаточного вирішення мовного питання треба випускати якнайбільше україномовної преси, транслювати фільми з вітчизняним перекладом, розвивати українську естраду тощо. І тоді до рідного слова потягнеться молодь усіх регіонів нашої держави. Українську мову ми частіше будемо чути не лише в теленовинах, але й на вулицях, у транспорті, у школах і вузах.

Щоб мовне питання було остаточно вирішене й не поставало знов, потрібно щоб любов до рідної мови заполонила серця усієї нації, яка повинна бути її носієм.

«Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєм бути залюбленими в неї». (Олесь Гончар).

Корнєєва Лариса

Найболючішою для кожної країни я вважаю є питання мови. Яке місце у житті кожної люди займає її рідна мова? Для більшості людей мова займає перше місце. Бо саме так ми можемо спілкуватись, контактувати з іншими людьми, розмовляти з близькими...

Але є у світі країни де державних мов не одна, а дві, чи три. Там люди спілкуються одразу декількома мовами, що звісно впливає на обидві мови вцілому. Що з ними трапляється? Вони руйнуються, повільно засмічуючи і знищуючи одне одного.

У таких мовах одразу з'являється суржик. А він як відомо позитивно на чистоту мови не впливає. Люди починають плутатися, як краще говорити однією мовою чи двома? І таким чином літературна мова по троху починає зникати із вжитку громадян країни.

Така ситуація може відбутись і з українською мовою. Нажаль наші сучасники не так часто використовую українську мову для спілкування. Не тому, що не знають її досконало, а в більшості через те, що  їх однолітки спілкуються саме російською мовою. Починає виникати суржик який міцно тримається за коріння нашої мелодичної мови. Більшість підлітків вже сприймає суржик як досконалу і чисту мову і це на мою думку жахливо. Адже, що залишится нашим дітям від мелодійної української мови через декілька століть? Суржик?!

Ні, такого ми не маємо допустити, хоча б через повагу до рідної мови і землі.

Ще один китайський мудрець який приїздив до України на початку 20 століття пророкував: «Україна ніколи не буде вільною і щасливою державою доти, доки кожен українець не буде розмовляти уркаїнською мовою.»

Тоді давайте візьмемо ситуацію у свої руки і будемо й надалі розвивати й оберігати нашу солов'їну мову.

Слава Україні: )

Ткачук Марія

Мовне питання – є одним з найцікавіших і незвичайних, на мою думку, питань. Тому що, по-перше, цікаво дізнаватися звідки в певній країні функціонують одразу дві та більше мови. По-друге, цікаво дізнатися функціонують вони на державному рівні, чи державною є лише одна мова, а інші мови, можна сказати, співіснують з нею.

Наприклад, у Швейцарії чотири офіційних мови – це німецька, французька, італійська, ретороманська. У Придністров’ї три офіційні мови – російська, українська, молдавська. У Фінляндії дві офіційні мови – фінська та шведська. У Швеції співіснують дві мови – шведська(державна) та англійська мови. В Китаї – китайська (державна), англійська, португальська. І таких прикладів багато. Також багато і причин, які спричинили появу того чи іншого мовного співіснування.

Щодо України, в ній співіснують дві мови – українська мова (державна) і російська мова. І це також спричинено певними історичними подіями та процесами. І я не можу однозначно сказати погано це чи добре. Тому що головне, на мою думку, не якою мовою розмовляє людина. А як вона говорить, як ставиться до інших людей, як вона відноситься до культури свого народу та народу тієї країни де проживає. 

Заболотної Інни

Об'єктом свого аналізу я вибрала відомого всім скандального депутата Олега Ляшка.

Багато хто називає його клоуном у верховній раді, але погодьтесь він дуже цікава особистість хоча б у плані мови, поведінки і реакції на певні вчинки людей. Хоча моє ставлення до нього не є однозначним, але на мою думку він ідеальний кандидат для аналізу мови.

Почнемо з того, що його мова перепонена не тільки лайкою ( що наявна і без особливого нагадування) але й великою кількістю суржика, що він використовує майже у кожній своїй промові.

Дуже цікавим на мій погляд є те як він будує свою мову і що каже. Його мова дуже різка, надривна, з великою кількістю лайки, суржику, та надлишку емоцій викликає у людей як захват так і відразу, нестримний сміх чи покручування пальцем біля скроні.

Неперевершене амплуа створене для депутата не може залишити байдужим майже нікого. Мова чимось схожа на мову віршів  Олеся Подерев'янського нагадуэ чисто сільську, домашню, побутову мову люди яка за весь час розмови не може себе контролювати і поводити себе адекватно: )

Хоча це йому абсолютно не заважає, а навіть навпаки додає «фанатів».

Ткачук Марія

Усі люди роблять помилки в мовленні, без вийнятку. І ці помилки різні: від не правильної побудови речення до неправильної вимови звуків. Тому що в молвенні, в більшості випадків, все відбувається раптово. Також впливають різні фактори: хвилювання, стан зоров'я, співрозмовники тощо.

 Телеведуча Катя Осадча  робить мовленнєві помилки вже на початку інтерв’ю  «… всі Вас пам’ятають за стрічкою «В бой идут одни старики»». В цьому реченні є певна неточність, тому що потрібно було б сказати «Вас усі знають за роллю Скворцова у фільмі «В бой идут одни старики»». Тобто зробити уточнення, тому що за неправильної побудови речення вийшло так, неначе В. Талашко режисер, а не актор цього фільму.  «Не так давно стрічку розфарбували…» доречніше було б вжити «нещодавно».«Розділилася аудиторія» — «думки аудиторії розділилися», «ось та стара чорно-біла як знімали, о це справжня» — «хтось вважає, що стара, чорна-біла версія стрічки краща».

Володимир Талашко вживає в реченні зайві слова які можуть заплутати слухача «Тому дійсно мабуть Биков хотів …» доречніше було б сказати — «Биков хотів».

Знову помилки у мовленні телеведучої «Ви якийсь свій проміжок часу жили в Донецьку…» — «якийсь час жили в Донецьку». «У вас там залишилися знайомі друзі. Чи підтримуєте з ними зв'язок. Театр продовжує працювати» — «Театр продовжує працювати, у вас там залишилися друзі. Чи підтримуєте з ними зв'язок?». Тобто неправильна побудова речень. 

В інтерв'ю бачимо раптовий перехід В. Талашко з української мови на російську і потім знову на українську. А також наявність певних мовних помилок: «Недавно був» – «нещодавно був», «коли він національний театр став» — «коли він отримав статус Національного». Від хвилювання вжито не одноразово одну і ту ж конструкцію слова «був» в одному реченні-  «був….і був там…був…». «Вчився в гірничому технікуму»- «технікумі». «Щоб це була Україна – Донбас» — «Донбас — це Україна».

Заболотної Інни

Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, сутність нашої свідомості.

Іван Огієнко

Важко знайти народ, який би так само, як і український, виборював право на існування своєї мови. Мати власну мову для кожного етносу — дуже важливо, оскільки, як відомо, без мови немає нації.

Українську мову, одну з наймилозвучніших у світі, свого часу забороняли, говорили, що її не існує і ніколи не існувало, за її використання у своєму письмі і мовленні жорстоко карали. Однак українці залишили в своїй історії безліч повстань, протестів, однією з основних ідей яких було вільне використання української мови.

З тих пір пройшло багато часу, і зараз кожен може вільно розмовляти солов'їною. Але, на жаль, тепер багато українців свідомо відмовляються від неї, вважаючи її занадто простою і навіть, як би це парадоксально не звучало, ганебною. Вони намагаються довести національно свідомим українцям, що розмовляти українською — непристойно для міських жителів, інтелігенції, бо так розмовляють тільки простаки. На мою думку, це абсурд, бо мова великого Т.Шевченка, незламної Лесі Українки, мудрого І. Франка, стійкого В. Стуса та багатьох інших не може бути ганебною чи смішною. Людина ж, що свідомо паплюжить власну  мову, не може називатися справжнім патріотом і громадянином своєї держави.

Отже, ми маємо пам'ятати, скільки наші предки вклали у те, щоб зараз ми могли вільно розмовляти мовою, яку пронесли з собою крізь віки. Любов до рідної мови — це те, що знаходиться глибоко в душі кожної людини, і це те, що визначає її як свідому особистість.

Резнік Тетяна

Депутати, художники та наукові діячі – теж люди, які припускають помилки не тільки на письмі, але і в усному мовленні.

Аналізуючи це інтерв’ю, я помітила незначну кількість помилок.

Вже в першому реченні телеведуча Катя Осадча робить акцентологічну помилку.  «… у театральному інституті ти часто – густо читав вірші’ Шевченка. Можливо, навіть вступав з вірша’ми Шевченка?...» Вимовляючи слово вірші, наголос повинен падати на перший склад, а не на останній. Таку саму помилку ми можемо почути і у відповіді Дмитра Ступки. Правильне вживання наголосу є важливим елементом усного мовлення.

Коли людина швидко говорить, вона не замислюється над тим як вона говорить: «… що був, коли дуже малий…». На мою думку, Дмитро припустив синтаксичну помилку (тобто неправильний порядок слів в реченні). Тому доречно виправити на «коли я був дуже малий».

У наступній відповіді Ступки можна почути русизм: «такий одуваньчик». В українській мові слово «одуваньчик» не існує, натомість ми можемо підібрати український відповідник – кульбаба.

«Переживав, хвилювався» це також русизм. У цьому реченні не доречно використовувати слово «переживав». По- перше, коли лунає це слово здається, що це русизм. По- друге, слово «переживав» насправді існує в українській мові, але не в значенні хвилюватися. Переживати – це жити довше, ніж хто-, що небуть або загибелі когось, чогось(визначення за Академічним тлумачним словником в 11 томах). Попросту Дмитре міг сказати тільки слово  «хвилювався».

«От…але мені трошки була така поблажка, тому шо я був малий… і з кожним разом виходило краще». У цій відповіді, як не дивно також є русизм. На жаль, в Україні дуже мало людей, які спілкуються чистою українською мовою. Тому в мовленні часто можна зустріти русизми, або слова іншомовного походження.

Наступне речення «Я пам’ятаю, що я виходжу на сцену і увага вся на мені, і я вибіг зі сцени, і розплакався…» Дмитро Ступка використав тавтологію «Я…, я…мені,…я…», а це також є великою помилкою. Можливо доречно буде так: «Пам’ятаю, що виходжу на сцену і вся увага мені…»

«Ото шо я знаю, шо то є Даша, я навіть прізвища її не знаю…» — це також неправильна побудова речення з використанням суржику і тавтології. Правильний варіант міг бути таким: « Я знаю що вона – Даша, я навіть прізвища її не знаю»

Корженівської Дарини